Процес формування наукового світогляду включає:
1) озброєння учнів глибокими науково-матеріалістичними знаннями про природу, суспільство та людське мислення;
2) формування у школярів глибокої переконаності в істинності наукових знань;
3) включення школярів в активну трудову, громадсько-політичну та суспільно-корисну діяльність в ім'я торжества цих знань і переконань .
Щоб цей процес був дієвішим і продуктивнішим, необхідно в роботі з формування наукового світогляду, насамперед, враховувати такі дидактичні та виховні умови.
1. Забезпечення глибокої наукової доказовості, логічної переконливості та несуперечливості всіх теоретичних висновків і фактів світоглядного характеру. Насамперед, виклад навчального матеріалу повинен здійснюватися на основі переконливих фактів та їхнього глибокого аналізу. При цьому слід пам'ятати, що навчають і виховують, насамперед, факти, ідеї їх тільки супроводжують. Дуже важливо у процесі тлумачення того або іншого матеріалу з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки між певними явищами та подіями. Слід збуджувати учнів до з'ясування виникаючих у них запитань, розвивати допитливість, прагнення до глибокого осмислення усіх явищ і процесів, що відбуваються у природі та суспільстві.
2. Надання навчанню високої ідейно-політичної спрямованості. Насамперед вивчення предметів гуманітарного циклу має сприяти вихованню громадянської зрілості, патріотизму.
3. Дотримання принципу історизму при вивченні програмного матеріалу. Історизм у навчанні допомагає розкривати генезу та складні шляхи розвитку істини у науці, сприяє усвідомленню еволюції природних явищ і суспільно-економічних змін. Історичний підхід у навчанні є важливим засобом підвищення у школярів інтересу до пізнання і сприяє більш глибокому усвідомленню виучуваного матеріалу.
4. Розвиток пізнавальної активності та самостійності учнів у навчально-виховному процесі та позаурочній роботі. Слід пам'ятати, що уявлення, поняття, закони не можна механічно вкласти у голову школярам. Виробити, сформувати в собі їх може тільки сам учень під керівництвом і за допомогою вчителя. Утворення уявлень, понять, усвідомлення законів - активний процес мислення та діяльності учнів. Чи не найважливіше у розвитку пізнавальної активності та самостійності учнів звертати їхню увагу на створення протиріч між знанням і незнанням, на збудження потреби у навчанні та навчальних інтересів, а також надавати навчанню проблемного характеру, практикуючи різні види роботи з підручником, проведення уроків-семінарів, уроків-диспутів тощо.
5. Збудження емоційного ставлення учнів до виучуваного матеріалу. Емоційно-позитивне ставлення до навчання, насамперед, стимулює пізнавально-мислительну активність учнів. У той самий час воно допомагає осмислювати суть виучуваних природних і суспільних явищ, сприяє формуванню суб'єктивного ставлення до засвоюваних знань, сприяє проникненню в їхню об'єктивність та істинність.
6. Тісний зв'язок навчання з життям, включення школярів в активну трудову діяльність. Погляди та переконання є не тільки наслідком роботи думки та емоційно-інтелектуальних переживань. Дуже впливають на їх формування життєві обставини та соціально-побутова атмосфера, в якій щоденно перебував школяр, а також його власна практична діяльність. Усе це вимагає планомірної організації праці та всіх інших видів життєдіяльності школярів.
7. Включення учнів у громадсько-політичну та суспільно-корисну діяльність. Історико-краєзнавча, пошукова, доброчинна та інша суспільно-корисна робота школярів.
8. Врахування в роботі з формування наукового світорозуміння вікових та індивідуальних особливостей учнів. Певна річ, що характер і результати роботи з учнями різних вікових груп різні.
Велику роль у цьому процесі відіграє й особистість вчителя.