1. Склад сім’ї, структура:повна, неповна, з однією дитиною, багатодітна, розведені і т.ін.
2. Житлово-побутові умови.
3. Матеріальна забезпеченість.
4. Виховний потенціал сім’ї: сильний, нестійкий, слабкий, негативний.
5. Характер взаємин у сім’ї:між дорослими членами сім’ї (гармонійні, компромісні, нестійкі, уявні, конфліктні, аморальні та ін.); між іншими членами сім’ї і дитиною (сліпе обожнювання, дбайливість, довіра, дружба, рівноправ’я, відчуженість, байдужість, дріб’язкова опіка, повна самостійність, незалежність, безконтрольність); позиції дитини в сім’ї (педагогічно виправдана; „кумир сім’ї”; об’єкт постійних сварок дорослих, кожен з яких прагне привернути її на свою сторону; залишена сама собі, ніхто нею не цікавиться; залякана авторитарним ставленням, невпевнена у собі, уникає спілкування з батьками; на положенні „Попелюшки”).
6. Ставлення дитини до батьків.
Виділяють чотири установки дитини до батьків та самої себе.
1. „Я потрібна й улюблена, і люблю вас теж”.
2. „Я потрібна й улюблена, а ви існуєте заради мене”.
3. „Я не потрібна та не улюблена, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас”.
4. „Я не потрібна і не улюблена, залиште мене у спокої”.
Перші дві позиції є оптимальними для розвитку дитини. Вони забезпечуються демократичним відношенням до неї, тобто визнанням такого ж права на існування її смаків, думок, відчуттів, як у дорослого. На жаль, частіше зустрічається менш сприятлива установка, що створює проблеми в розвитку особистості.
Можна виділити наступні типи ставлення дитини до батьків:дорожить сімейними стосунками; батьки авторитетні; ставиться байдуже; ставиться зневажливо; гостро переживає сімейну драму; тяжіє до одного з членів сім’ї.
Рекомендується виділити ті проблеми в сім’ї, які мають негативну дію на дитину, можуть приводити її в стан прихованих та явних конфліктів (відхилення в поведінці членів сім’ї: алкоголізм, наркоманія і т.ін., низький достаток, слабкий виховний потенціал, конфліктні взаємини і т.ін.).
Знання „проблемного поля” в сім’ї дозволить соціальному педагогові надалі краще зрозуміти причини тих або інших вчинків дитини, об’єктивно оцінити її стан, вчасно надати коректувальну допомогу та підтримку.