| Функціоналісти вважають що: | Конфліктологи твердять, що: |
| 1. кожне суспільство є відносно стабільним | 1. суспільство перебуває у стані безперервних змін; |
| 2. суспільство є вдало інтегрованим цілим | 2. кожне суспільство переживає конфлікт і напруженість; |
| 3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування; | 3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його зміну; |
| 4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів; | 4. кожне суспільство підтримує свою цілісність, тому що одна частина його (еліта) панує над іншою (масою); |
Р.Дарендорф зауважив, що хоча всі ці твердження є істинними, вони можуть здаватися суперечливими. Причина цього парадоксу полягає у суперечливій природі самого суспільства. Суспільства – це стабільні, цілісні системи, але вони переживають періоди конфліктів та постійно змінюються. Функціоналістський та конфліктний підходи фокусують свою увагу на різних аспектах соціальної реальності: переважно на статиці, або переважно на динаміці.
Немає такого аргументу, який би став на перешкоді об’єднання обидвох підходів до розгляду процесу соціальних змін: внести принцип напруженості з конфліктної теорії до функціоналістичної теорії. Конфлікт може бути функціональним для соціальної системи, оскільки він попереджає стагнацію (застій ) та стимулює необхідні зміни. Еволюційна теорія в її політичній формі доповнює конфліктний та функціоналістський підходи.
Процес соціальних змін, що відбувається впродовж періоду переходу суспільства від доіндустріалізованої до індустріалізованої форми життя, носить назву модернізації. Модернізація - це приклад одного з найбільш значних соціальних зрушень. Вона охоплює кардинальні зміни соціальних інститутів та способу життя людей. Її основою виступає розвиток та поширення культури “модерніті” : ринкових відносин, раціональних цінностей, розрахунку та орієнтації на грошовий успіх, бізнес.
Модернізація - це спроба кожного окремого суспільства пристосуватися до сучасних вимог, відмова від старих форм життєдіяльності та пошуки нових.
На перший план висуваються технологічні та економічні тенденції у розвитку суспільства:
- перехід від простих традиційних методів виробництва (ткацтво вручну) до використання наукових знань та технологій (впровадження у виробництво механічних ткацьких станків );
- у сільскому господарстві перехід від вирощування на невеликих земельних ділянках всього необхідного для власного споживання до створення комерційних сільськогосподарських підприємств у широкому обсязі. Це передбачає оплату за врожай наявними грошима, купівлю несільськогосподарської продукції на ринку, використання праці найманих робітників;
- в промисловості - заміна праці з використанням сили тварин і людей працею машин, замість плугів з волами - трактори, якими управляють наймані робітники;
- урбанізацію;
- вплив на суспільство нерелігійних ідеологій( комунізм, націоналізм);
- втрата сім’єю своєї «виробничої» функції. Родинні групи розпадаються на маленькі, нуклеарні сім'ї. Основою шлюбу стає особистий вибір, а не вимоги батьків;
- підвищення рівня грамотності населення, формування офіційних навчальних закладів;
- виникнення нових форм адміністративної організації ( бюрократії, що пов'язані із державною службою).
Всі ці зміни і багато інших відбуваються в процесі модернізації суспільства. Соціологи розрізняють два типи модернізації - органічну та неорганічну.
Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни та підготована всім ходом попередньої її еволюції. Як приклад - перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промислової революції XVII ст. Така модернізація починається не з економічної політики, а з культури, із змін у суспільній свідомості. Модернізація йде природнім шляхом, внаслідок змін в укладі життя, традиціях, світогляді та орієнтаціях.
Неорганічна модернізація являє собою відповідь на зовнішній виклик зі сторони більш розвинутих країн, це шлях “доганяючого” розвитку - спроби правлячої верхівки перебороти історичну відсталість та уникнути залежності від більш розвинутих іноземних держав. Росія, яка внаслідок татаро-монгольської навали була відкинута у своєму розвитку на декілька століть, неодноразово намагалася наздогнати передові країни. Саме таку мету мали петрівські реформи XVIII ст., сталінська індустріалізація 30-х рр., перебудова 1985 р. та економічні реформи, що почалися після 1991 р.
Неорганічна модернізація іде шляхом закупівлі зарубіжного обладнання та патентів, запозичення чужих технологій ( іноді і шляхом економічного шпигунства ), запрошення іноземних спеціалістів, навчання своїх робітників за межами країни, іноземних інвестицій. Відповідні зміни відбуваються і в соціальній та політичній сферах: на відміну від органічної модернізації неорганічна починається не з культури, змін у суспільній свідомості, її підготовки, а з економіки та політики. Неорганічна модернізація починається з політичних курсів, йде від верхівки владної піраміди. Ще у XIX ст. в Росії інтелігенція розкололася на “західників” та “слов'янофілів”. Перші виступали за прискорену модернізацію та механічне перенесення західних взірців, другі - за самобутній шлях розвитку, органічну модернізацію. Чисельність перших виявилася недостатньою для того, щоб просвітити, перебудувати широкі маси на користь раціональних цінностей модернізації.
Питання для самоконтролю:
1. Індивід і суспільство: канали взаємодії, проблеми взаємозалежності.
2. Еволюційні та революційні форми суспільних змін: їх причини та наслідки.
3. Проаналізуйте приклади еволюційних та революційних змін у різні періоди розвитку українського суспільства, їх наслідки.
4. Органічна та неорганічна модернізація.
5. Соціальні зміни в сучасній Україні: тенденції, рушійні сили, перспективи.
Література:
1. Арсеєнко А. Глобалізація і соціальні зміни і наслідки напередодні ХХ1 ст. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - № 1.
2. Головаха Є., Паніна Н. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1997 рр.). – К., 1998.
3. Тойнби А. Постижение истории. – М., 1991.
4. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М.,1992;
5. Устич С.І. Системне дослідження суспільства. - Львів, 1992;
6. Штомпка П. Социология социальных изменений. - М., 1996.