Термін „соціологія" запропонував французький філософ Огюст Конт(1798-1857). Він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології як окремої науки, пізнання законів суспільного розвитку та їх використання для блага суспільства. Він вважав, що суспільствознавство має ґрунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати „позитивним", тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми.
Позитивістське соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що усе позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об'єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.
Позитивне знання - це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обґрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові, на факти і з'ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи інші події та процеси.
Досліджуючи характерні особливості суспільства, О.Конт зробив спробу сформувати закони його функціонування та розвитку.
Перший(основний) закон- закон трьох етапів прогресу людського інтелекту:
1 -теологічний (неподільне панування релігійної свідомості до 1300
року), для якого характерним було всі пояснення усіх явищ на основі
релігійних уявлень;
2 - метафізичний (з 1300 до 1800 року), при якій надприродні
фактори у поясненні природи замінюються на сутності та причини;
3 - позитивний, або науковий (поч. з XIX ст.), коли виникає наука про
суспільство.
Другий закон- це закон поділу і кооперації праці, завдяки чому утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різноманітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей.
трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);
• групове інтерв'ю - запланована бесіда в колі сім'ї, групи
студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати
дискусію;
• багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для
всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом
тривалого проміжку часу;
• неспрямоване інтерв'ю - різновид неформалізованого (вільного)
інтерв'ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся
ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання
інтерв'юера - уважно вислуховувати висловлювання респондента на
певні теми, що його хвилюють.