Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, гуманіст, просвітитель Григорій Сковорода(1722-1794), який науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук, із соціологічної точки зору цікавою є його концепція спорідненої („сродної") праці. При його розробці філософ виходить із того, що кожна людина має природні схильності до певного роду діяльності. І саме цю працю вона виконує найбільш якісно, з натхненням, і лише ця праця приносить людині задоволення і є основою для щасливого життя. Однак сучасне суспільство, зауважує Г.Сковорода, влаштоване недосконало, нерозумно: люди змушені під тиском зовнішніх умов займатися не тією працею, яка їм „сродна", відповідає їх нахилам і здібностям, а тією, котра нав'язується їм примусово. Це шкодить і людині, і суспільству, спричиняє невдоволення життям, є витоком нещастя. В ідеальному, справедливому суспільстві праця буде розподілена, за думкою Сковороди, у відповідності із здібностями І уподобаннями людей.
У цьому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну нерівність - нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність „природного" походження. Звідси його принцип „нерівної рівності".
В Україні серед просвітителів було немало відомих мислителів, увага яких прикута до питань соціального життя, проблем держави і права, особистості і суспільства. Просвітницька інтерпретація ідей суспільного договору та природного права притаманна відомим українським вченим і громадським діячам Володимиру КапнІсту, Петру Подію, Василю Каразіну. Просвітники вбачали суспільний ідеал у здійсненні ідеї свободи, рівності і права на власність. Петро Лодій(1764-1829) підкреслював, що громадянська свобода є незалежність від влади законодавців в здійсненні таких дій, які сприяють досягненню власної мети і власного свого блага, якщо тільки те здійснення дій не суперечить меті держави.
Просвітницькі тлумачення понять рівності полягали у визначенні рівності людей перед законом. Право власності - це природне право, що нікому не дається в дарунок і ні від кого не забирається, це рівне для всіх право вільно купувати і володіти власністю.
В концепціях побудови держави просвітителі сходилися на вирішальній ролі законів, які спрямовуються на досягнення загального блага. І тут немає особливого значення державна форма правління -монархія, республіка, самодержавство та ін., тільки були б розумні правителі.
У питанні про державну форму Петро Лодій, Яків Козельський та ін. схилялись до республіки. При республіканському правлінні спільна
88 29
користь виступає базою всіх людських добропорядностей та законодавства, підкреслював Яків Ковельський. Історик Василь Каразіняк державний ідеал вважав монархію, що управляється обов'язковими законами. Вимоги утвердження міцного законодавства і справедливого правосуддя спрямовувались проти привілеїв і свавілля.
Значний внесок у розвиток філософії просвітителів про державу та політичної соціології зробив харківський вчений Андрій Дудрович(1782-1830), який розробляв проблеми держави і права, свободі особи та ін. Суспільство, на його думку, є не штучне утворення, а природне становище людства. Особливістю держави є верховна влада. Основою держави є особа, яка володіє правом верховної влади, їх піддані мають свої права. У багатьох статтях А.Дудрович виступає за звільнення поневолених народів, вважаючи, що землі України і її населення заслуговують утворення держави.
Михайло Максимович(1804-1873) основну увагу приділяє обґрунтуванню особистої волі, що сприймається як свобода совісті, слова, свобода підприємництва, приватної ініціативи тощо, розрізняє політичну і особисту свободу. Перша характерна для стародавніх народів, друга - для сучасності. Особиста, громадянська свобода полягає в певній незалежності індивідів від державної влади.
Орест Новицький(1806-1884) походження держави пояснював договірною теорією. Кріпосне право називав безумовно суперечним природі людини, проголошував народ творцем конституції, а її саму визначав як фіксацію вимог, які народ висуває уряду та ін. Приділяв увагу і проблемі поділу влади.
Йосиф Міхнєвич (1800-1885) приділяє значну увагу проблемам генезису держави, прав людини, її місця в соціальному житті суспільства. Значною його заслугою в політико-правовій теорії стало те, що не зупиняючись на розробці загальних політико-правових понять, він звертається до характеристики конкретних інститутів держави і права не тільки в Росії, але й в країнах Західної Європи. В основу держави покладено принцип „узгодженого і гармонійного діяння". Мета її існування - погодження різноманітних суспільних інтересів через закони, владу та мудрість правителів. Всі інститути і ланки держави Йосиф Міхнєвич Розглядав через призму інтересів різних станів та класів тодішнього суспільства, бачив спільність інтересів феодальної знаті і дворянства, духовенства і їх ворожість інтересам народу, кріпосного селянства в Росії і Україні.
Наприкінці XVI11 ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Низка праць цього періоду, передусім „Опис весільних обрядів" Гр.Калиновського, „Землеописання о Малия России" М.Тиранського, „Записки о Малороссии" Я.Маркевича, „Історія Малої Росії" Д. Бантиш-Каменського, „Історія русів" невідомого
структури соціальних об'єктів, характеру і суті зв'язків між соціальними явищами. Гіпотеза являє собою науково обґрунтоване уявлення про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізми їх функціонування і розвитку. Основна функція гіпотези полягає в одержані нових наукових висловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання.
Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація та операціоналізаціяосновних понять соціологічного дослідження - це теоретичне їх уточнення, знаходження їх аналогів у соціальній дійсності та засобів вимірювання чи фіксації індикаторів (показників). Це процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, здопомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.
Процедурна частинамістить принциповий план дослідження, обґрунтування системи вибірки, опис процедур збирання та аналізу даних, а також робочий план, у якому визначається послідовність робіт, терміни їх виконання та матеріально-технічне забезпечення.
Робочий план дослідження- це документальне фіксування послідовності і об'єму всіх ресурсних затрат, необхідних для виконання програми дослідження.
Робочий план теоретико-прикладного дослідження включає такі елементи:
1 - розробка програми, включаючи , концептуальну частину і
розробку методики, а також період практичної апробації всіх інструментів
дослідження. На це відводиться до 1/3 всього часу дослідження;
2 - період збирання основної інформації, на який відводиться до 20
% усього об'єму часу;
3 - стадія обробки і аналізу даних (до 40 % часу);
4 - оформлення підсумкових звітів, підготовка наукових публікацій
(до 10% часу).