Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського товариства, створеного наприкінці 1845 - на поч. 1846 рр. До нього належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Білозерський, О.Маркович та ін. Виразником основних ідей товариства був твір М Костомарова „Книги буття українського народу", в якому подано картину світової історії, історії України та її поневолення.
Товариство відстоювало ідеали свободи, рівності і братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народу, поширення освіти, об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність.
У суспільно-політичних поемах члена товариства Тараса Шевченка(1814-1861) чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності. Кріпацтво і самодержавство він справедливо вважав основною причиною соціальних і економічних негараздів у Російській імперії. Він рішуче відстоював демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних масах пригноблених націй почуття національної гідності, прагнення боротися за рівність.
Хвилювала Т.Шевченка й слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські та панслов'янські теорії пангерманістів і слов'янофілів.
Соціально-політичні погляди Шевченка знайшли своє найбільше віддзеркалення в поемі „Гайдамаки" (1841), „Гамалія" (1842), „Сон" (1844), „Кавказ" (1845) та ін.
Микола Костомаров(1817-1885) - історик, етнограф, громадський діяч. У творі „Книга буття українського народу" Костомаров висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній культурний етнос. У 1861 р. Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Головний висновок, що його доходить Костомаров, такий: український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.