Теорії соціальної нерівності поділяються на два принципові напрямки:
Функціональний(Е.Дюркгейм, Р.Мертон, Т.Парсонс) виводить нерівність із розподілу праці:
- механічного (природного, статево-вікового);
існування зобов'язуючих їх норм, ставиться до них негативно або байдуже. Ця ситуація може бути результатом будь-якої різкої зміни соціальної структури, наприклад, при раптових економічних піднесеннях чи спадах. Е.Дюркгейм вважав, що відхилення необхідні для розвитку суспільства. Девіація - це форма мінливості, зміни, розвитку будь-якої системи.
Основними компонентами девіації є:
1 - очікування або норма, яка є критерієм оцінки девіантної
поведінки;
2 - людина, якій властива певна поведінка;
3 - інша людина, група або організація, які реагують на поведінку
та оцінюють її.
Соціальні відхилення вивчаються на індивідуальному та масовому рівнях. На індивідуальному рівнійдеться про конкретний вчинок певної людини (або акт діяльності колективу, державної акції в міжнародних відносинах); на масовому- про сукупність актів такого роду, про систему порушень соціальних норм.
Проте часто важко одразу визначити, чи є той або Інший вчинок девіацією. По-перше, це пов'язано з тим, що соціальні норми можуть змінюватися по мірі розвитку суспільства, і те, що вважалося девіацією в одну епоху, може не вважатися нею в іншу. По-друге, визначаючи поведінку як девіантну, слід враховувати конкретні обставини. По-третє, якщо правила чи норми поведінки сформульовані незрозуміло, серед населення можуть виникнути розбіжності відносно їх законності та правильності. Всі ці фактори (релятивна природа девіації, невизначеність сподіванок, розбіжність із питань про правила) свідчать про те, що недопустимо навішувати ярлик девіантності на будь-який тип поведінки при всіх обставинах.