У соціології девіантної поведінки немає єдиної точки зору щодо причин та обставин походження девіації. Так, наприкінці XIX ст. італійський лікар Чезаре Ломброзонамагався обґрунтувати зв'язок між кримінальною поведінкою та певними фізичними рисами, зазначаючи, що так званий „кримінальний тип" асоціюється з поверненням до більш ранніх стадій людської еволюції. Хоча подібні біологічні концепції походження девіації були популярними навіть на початку XX ст., їх поступово витиснули пізніші дослідження. Останнім часом біологічне пояснення девіації фокусується на аномаліях статевих хромосом (XV) девіанта.
Американський психолог і лікар Уільям Шелдон у визначенні схильності до девіантної поведінки підкреслював важливість будови тіла.
процедур. З цією метою створюються спеціальні інститути соціального нагляду. Неформальні санкціїє спонтанними реакціями членів різних спільнот, що виявляються у вигляді негативних емоцій, чуток, навіть фізичному впливі.
Виділяють два типи соціального контролю: позитивний- призначений стимулювати чи схвалювати відхилення від норми та негативний- призначений стримувати небажані відхилення.
Соціальний контроль є механізмом І засобом соціалізації індивіда через підпорядкування особистої поведінки, ціннісної орієнтації, очікувань під соціально сталі стандарти, а також відтворення домінуючої системи суспільних відносин і соціальних структур.
Соціальний контроль, його засоби, форми і спрямування завжди історично обумовлені і є засобом саморегуляції суспільства. В періоди соціальної стабільності суспільства система соціального контролю успішно справляється з дезорганізацією нормативної поведінки людей, тобто соціальна патологія не перевищує певної норми. А в періоди кризи, трансформації суспільства, втрати ідеалів та цінностей більшою частиною населення система соціального контролю не справляється із наростаючою дезінтеграцією і соціальною патологією, що призводить до послаблення і розпаду соціальної системи.
Проте спроба посилення примусового соціального контролю, н-д, за допомогою більш жорстких силових заходів стосовно окремих видів правопорушень або специфічних соціальних груп парадоксально веде не до послаблення девіантності, а до її посилення. Тому соціальний контроль повинен базуватися більше на стабільності соціальних груп, соціальних відносин, єдиних цінностях, а не на елементарному примусі.