Діяльність людини

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом по­лягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все, що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

þ вона діє під виливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

þ вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

þ обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

þ з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює;

þ саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

þ відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовищс), так і на рівні суспільства (макросередовище);

þ діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідом­лених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

Діяльність це активна взаємодія людини з навколишнім сере­довищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

Ø фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

Ø екзистенціальні (існування; це потреби у безпеці свого існу­вання, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

Ø соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

Ø престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцін­ці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у сус­пільстві);

Ø особистісні (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригіналь­ної, творчої особистості;

Ø духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяль­ність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формуван­ня як особистості. До типів діяльності належать такі, шо будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів (рис. 2.1).

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Зага­лом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця - це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріаль­них благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най­головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між со­бою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, мас особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору, праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил лю­дини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці, які становлять загрозу її життю і здоров'ю.

Мста життя людини розвивається в різноманітних видах діяль­ності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єк­тивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

 
 

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і проти­лежне йому поняття — смерть. Смерть — це кінець біологічного існування живої істоти, припинення її життєдіяльності. Вона є од­ним із суттєвих відображень життя.

Розуміння сутності смерті, усвідомлення, що людське особисте життя є єдиним і має кінець, сприяє осмисленню його морального сенсу і цінності, дає можливість зрозуміти ціль життя і пізнати при­значення людини.

Усвідомлення неповторності кожної миті життя, а в деяких ви­падках і непоправності здійснених вчинків, здатне прояснити міру відповідальності людини за свої дії.

Справжня ціль людського життя — це одержання задоволення від будь-якої діяльності. Але пізнання істини, за Арістотелем, є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Пізнавальна діяльність розу­му відрізняється значимістю і цінністю заради самої себе. Вона не прагне до будь-якого зовнішнього прояву і вміщує в собі притаман­ну тільки їй одній насолоду, яка посилює енергію. Саме до такого життя повинна прагнути людина.