Ноосфера

 

Тварини та рослини мільярди років створювали та вдосконалю­вали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'яви­лася людина, котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський учений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним укра­їнським ученим В. І. Вернадським. На підставі праць В. І. Вернадського та його послідовників біосфера визначається як загальнопланетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідро­сфера та верхні шари літосфери. її склад і будова зумовлені сучас­ною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком взаємодії живих і неживих компонентів, термо­динамічно відкритою, самоорганізованою, глобальною системою.

В. І. Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє со­бою оболонку життя — область існування живої речовини». Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організованість.

Організованість є однією з головних особливостей біосфери, і ця особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципами циклічності.

На думку В. І. Вернадського, організованість біосфери повинна розглядатися як рухома рівновага.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, В. І. Вернадський дійшов ви­сновку, шо еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, Що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан — ноосферу.

Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В. І. Вернадський зазначив, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біо­сфера з необхідності повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу — сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним факто­ром існування та розвитку. Він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадковим явищем, що залежить від волі людини, але є сти­хійним природним процесом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом тривалістю мільйони років.

З точки зору історичного часу життя людського індивіда ми мо­жемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню приро­ди внаслідок людської діяльності з її перетворення, а також смерті самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно но­вий стан — ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.

Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфе­рі, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рів­новаги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існу­вання суспільства природа була здатною справлятись з цими пору­шеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все тяжче робити це без серйоз­них наслідків для існування самої біосфери. Біосфера почала швид­ко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій, вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Перед людством постала реальна загроза деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологіч­ного людського організму, самознищення людства. Локальні еколо­гічні катастрофи зливаються в єдине ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости у гло­бальну екологічну катастрофу, коли процеси руйнування природи матимуть незворотний характер.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.

В. І. Вернадський вірив у людський розум, гуманізм творчої діяль­ності, перемогу добра та краси.