Теоретична механіка, вивчаючи одну із форм руху матерії, належить до природничих наук. Серед них вона посідає одне з провідних місць, бо вивчає найпростішу форму руху матерії. До того ж, теоретична механіка є науковим фундаментом для багатьох технічних дисциплін, більшість яких “за-родилась” в надрах механіки, а їх теорія базується на положеннях і законах, сформульованих теоретичною механікою.
Основним завданням теоретичної механіки є пізнання кількісних і якісних закономірностей механічного руху та відображення їх на математичній мові у вигляді рівнянь – законів механічного руху.
Закони, сформульовані теоретичною механікою, є об’єк-тивними. Їх об’єктивність полягає в тому, що вони відображають закони природи, які суб’єкт (людина) може вивчити, але не змінити. Формулювання самих законів має суб’єктивний характер. І дійсно, один і той же закон, не змінюючи його суті, різними авторами формулюється по-різному. Так, наприклад, в підручниках Ви можете зустріти такі формулювання другого закону Ньютона:
“Пришвидшення, з яким рухається матеріальна точка, пропорційне діючій силі і обернено пропорційне її масі”.
“При русі точки має місце векторна рівність ”.
Зміна кількості руху матеріальної точки пропорційна прикладеній силі і відбувається за напрямом дії сили” і т.д.
З наведених формулювань тільки третє більш-менш відповідає формулюванню І.Ньютона (1642-1726) в його трактаті “Математичні начала натуральної філософії” (1687 р.).
Необхідно також відзначити, що закони механіки, як і сам механічний рух, є відносними. Вони справедливі для певної системи відліку. І, формулюючи закон або використовуючи його для розв’язання конкретної задачі, необхідно пам’ятати про систему відліку, в якій він має місце. Самі закони Ньютона, на яких базується теоретична механіка, справедливі в інерційній системі відліку.
Як було сказано вище (див. визначення), механічний рух відбувається в просторі й часі. В теоретичній (класичній) механіці простір і час вважаються абсолютними. Абсолютність їх полягає в тому, що існування їх постулюється, вони є незалежними один від одного, геометрія їх не залежить від матеріальних об’єктів, що їх населяють, і від швидкостей, з якими останні рухаються. Це суперечить теорії відносності, яка виникла на початку ХХ ст. Але, як показала ця теорія, помітні кількісні відхилення від законів руху, котрі встановлені в класичній механіці, проявляються тільки при швидкостях, близьких до швидкості світла (3×108 м/с). Мірою цього відхилення є різниця між одиницею і величиною , де – швидкість руху тіла. В більшості випадків сучасної техніки це відношення дуже мале. Наприклад, якщо взяти таку достатньо велику швидкість, як швидкість руху супутника навколо Землі (8×103 м/с), воно становить 7×10–10 і є дуже малим. Отже, в області малих швидкостей, якими оперує техніка, цим відношенням можна знехтувати, тобто вважати простір і час абсолютними.
В силу історичних традицій і за характером розв’язуваних задач курс теоретичної механіки поділяють на три частини: статика твердого тіла, кінематика і динаміка.