Теоретине обґрунтування ролі фін. посередництва в економічному зростанні базується на ідеях закладених англійським економістом Артуром Пігу та викладені в роботі “Економічна теорія добробуту”. Пояснюючи роль фінансового посередництва в розвитку економіки, А.Пігу доводив, що зростання економічного добробуту (ВВП) залежить від оптимального розміщення обмежених ресурсів – праці та капіталу. У свою чергу рух капіталу в економічній системі відбувається під впливом 2 основних факторів: тягаря невизначеності(ризик інвестування) та тягаря очікування (відстрочення використання благ).
Власник капіталу, як правило, не володіє інформацією про його найефективніше застосування. Ризики інвестування з позицій інд. інвесторів є занадто високими, в результаті чого обсяги інвестування виявляються меншими за потенційні можливості. Ризик суттєво знижує мобільність капіталу, що не сприяє економічному розвитку.
Пігу на теоретичному рівні довів доцільність розподілу ризиків інвестування між інд. інвесторами та фін. посередникамми.Розподілення ризику інвестування, досягається завдяки так званій “системі гарантій” - основних елементів фінансово-кредитної системи, в тому числі – наявністю, по-перше, фінансових ринків, по-друге, відповідних інструментів за допомогою яких здійснюються фінансові-кредитні операції, по-третє, системи фінансових посередників тощо. В моделі А. С. Пігу фінансово-кредитна система покликана сприяти раціональному розподілу капіталу (фінансових ресурсів) і, тим самим, стимулювати зростання національного дивіденду. Саме за допомогою системи фінансового посередництва долається (1) притаманна власникам капіталу існуюча недосконалість знання та (2) невизначеність. Саме фінансові посередники беруть на себе ризик інвестицій, управляють ними, використовуючи професійні знання, якими вони володіють, щодо реальних економічних умов та ринкової ситуації.