Розробка теоретичних понять у літературознавстві стародавнього Китаю пов'язана з високим розвитком мистецтва в цій державі. ІЦе задовго до доби Шести династій (IV— V ст. н. е.) — періоду найбільшого розквіту культури в Китаї — там існували окремі висловлювання про літературу та мистецтво, які до певної міри підготували відомі шість принципів Се Хе (479—502 pp.). Великий вплив на розвиток мистецтва мали конфуціанство та даосизм. Зокрема Сюнь-цзи (III ст. до н. е.) вважав, що «прекрасне може змінити природну злу сутність людини, зробити її доброю» [18, І, 345].
Лао-цзи та його послідовники, навпаки, головним принципом у художній творчості вважали природність (цзи-жань), яка повинна бути основою життя, тобто відхід від світського його способу, занурення в життя природи. Принцип цзижань вимагав від творця, щоб його дітище було простим і скромним.
У працях філософського та історичного характеру так званої доби Царств, що борються (V—III ст. до н. е.), є чимало матеріалів, які свідчать про розуміння авторами призначення мистецтва, ролі художника в суспільному житті, творчого методу провідних майстрів. Видатні китайські митці — поет Цао Чжі і художник Ван І вважали, що найбільшу виховну роль відіграє живопис. Цао Чжі належать слова: «Коли хтось бачить картини, що зображують людей високих принципів і думок, він незалежно від себе втрачає власні недоліки» [17, І, 346.
Розпорошені висловлювання про живопис уперше систематизував геніальний художник Ту Кайджі (IV ст.). Головним у творчості він вважав передавання суті, або основного духу, об'єкта, що зображувався (шень ці). Ідеї
— 22 —
Гу Кайджі в трактаті «Категорії стародавнього живопису» розвинув теоретик і практик мистецтва Се Хе, який прямо сформулював завдання живопису як специфічної сфери людської діяльності. Це, зокрема, вимоги до художника домагатися у творчості життєвості та правдивості. Важливе значення для літератури має перший принцип Се Хе — «вираження суті явищ життя». Китайський теоретик вважав, що в природі існує певна категорія ці. Залежно від її тлумачення послідовники Се Хе .обирали матеріалістичні або ідеалістичні позиції. Згідно з ученням Се Хе ці — то певна сутність світу, універсальне начало, притаманне всім речам на світі.
Тривалий час китайські вчені намагалися розтлумачити природу цього принципу. Між ними точилася запекла боротьба з приводу того, чи може людина навчитися мистецтву живопису, чи це є своєрідним «божественним даром».
Дослідники вважають, що китайський живопис є надзвичайно поетичним, це якнайточніше передає відома фраза Су Дунпо про пейзажні малюнки Ван Вея: «У віршах картина, а в картині вірші». Поезія і живопис у Китаї завжди були пов'язані непорушною єдністю настроїв, образним колом, своєрідністю художнього світобачення. Кращі художники цієї держави були поетами, а поети нерідко були художниками. Тому поетичність (шії) багато хто з дослідників вважає основним критерієм в оцінці творів мистецтва.
З сучасних позицій варто відзначити й третій принцип Се Хе, який звучить так: «відповідність форми реальним речам» (іньу сянсин). Цей принцип є ключем до розуміння творчого процесу в мистецтві середньовічного Китаю. У наступні століття принципи Се Хе знайшли свій розвиток у цілій низці наукових трактатів, серед яких відзначимо «Слово про живопис із саду з гірчичне зерно» (XVII ст.). Теоретики середньовічного Китаю, звертаючись здебільшого до живопису, водночас порушили цілий ряд важливих проблем, що стосуються й інших мистецтв, зокрема літератури.