Художні взаємовпливи — це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв'язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох, звернення до творчості різних народів. При цьому відсутні просторові та часові перешкоди, різнопланові та хронологічно віддалені явища можуть опинитися поряд, подібно до того, як у людській пам'яті можуть зафіксуватися давно минуле і сьогодення, і це минуле може видатися більш рельєфним і зримим, ніж те, що сталося зовсім недавно. У творчості українських письменників можуть мати місце ремінісценції з античної чи західноєвропейської літератур, а у творах англійських письменників — впливи французької чи німецької літератур, так само як у доробку персо-таджицьких поетів середньовіччя відчувається подих арабської культури. Пам'ять людини є вибірковою та практичною. Вона видобуває з безлічі моментів, які відклалися в людському мозку, саме той, який є важливим для автора тепер. Механізм творчих взаємовпливів у літературному процесі нагадує стосунки минулого й сучасного в людській пам'яті, й специфіка цих стосунків і особливості пам'яті відбиваються в художній взаємодії. Для пам'яті, стверджував М. Верлі, «тисячоліття нічого... не значить, Платон не далі від нас, ніж Кант, а Чехов не ближче, ніж Шекспір, оскільки всі вони суть живі голоси нашої культури і, таким чином, сучасники один для одного у світі смислів» [4, 45]. Розглядаючи проблеми другої половини XX століття, О. Гончар постійно звертався до ідей і образів, узятих із доби Київської Русі, XVIII і XIX століть, оперував матеріалом вітчизняної і європейської культур. Взаємовпливи в літературному процесі так переплелися один із одним, що в чистому вигляді якийсь їхній певний тип зустріти практично неможливо. Ю. Борєв, характеризуючи це явище, звернувся до такої метафори: «Міжвидова художня взаємодія схожа на перехресне запилення квітів: відбувається рідкісний збіг особливостей художнього мислення поета й живописця, романіста й музиканта, збігаються їхні світогляди, їхні основні принципи естетичного ставлення до світу або їхні культурні орієнтації» [2, 13]. Саме на такій основі з'являється стильова близькість драматурга М. Куліша та
— 445 —
режисера Л. Курбаса, художника І. Рєпіна та прозаїка М. Гоголя, композитора М. Лисенка й поета П. Тичини, живописця С. Васильківського й письменника О. Гончара. «M. В. Лисенка не знав я, — зазначав П. Тичина. — Не довелося мені й побачити його за життя. Одначе він у моєму житті дуже часто був присутнім» [10, 264.
Творча взаємодія письменників має місце на різних рівнях, починаючи від окремих творів і закінчуючи цілою літературною епохою. Прикладом творчої взаємодії на рівні окремих письменників може бути вплив М. Коцюбинського на творчість О. Гончара чи В. Стефаника на новелістику Г. Косинки, на рівні окремих напрямів літератури — просвітницького реалізму на становлення реалізму XIX століття, на рівні літературних епох — значний вплив давньофецького мистецтва на літературу доби Відродження чи римської літератури на утвердження класицизму в Європі. Літературна взаємодія розглядається як взаємовплив цілої низки окремих компонентів, а саме: традицій і новаторства; відштовхування; запозичення; наслідування, пародіювання, епігонства, цитування, ремінісценцій, варіацій, концентрації тощо.