Пародіювання (грец. жхрсооіа — переробка на смішний лад) — наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, стилістичних особливостей першоджерела. Уже в стародавній Греції до цього прийому звертався Арістофан у комедіях «Хмари» та «Жаби». Перша з них пародіює знаменитого філософа Сократа і його учнів, друга — трагедії Еврипіда. Сервантесівський «Дон Кіхот» є пародіюванням середньовічних рицарських романів. При цьому пародія Сервантеса виявилася за своїми ідейно-художніми якостями кращою за оригінали.
Нова українська література починалася з пародії відомого твору римського письменника Верґілія І. Котляревським («Енеїда»). Використавши Верґілієву форму, зберігши
— 450 —
його сюжет, назву та Імена героїв, український письменник наповнив старий зміст новим матеріалом. В результаті українська історія кінця XVIII — початку XIX століття, національні характери надали «Енеїді» І. Котляревського сатиричного й гумористичного забарвлення. (До речі, «Енеї-да» й до Котляревського пародіювалася італійцем Д. Лаллі, французом П. Скарроном, австрійцем А. Блюмавером, росіянином М. Осиповим.) В. Ярошенко залишив вдалу пародію на вірші М. Рильського. Спершу він наводить такий рядок з його поезії:
Люби свій виноград і заступ свій дзвінкий. А потім так пародіює його стиль:
Люби картоплю, кріп, капусту й буряки. Народи й царства мруть, міняються віки, І там, де чабани чухмарились вошині, Стоїть уже кіно і каже дивні дива, В змаганні вічному шаліє смертний люд. Ти знай, що тільки тут, де невгамовний труд У черево землі-матусі ніж усадить, Дозріють соняхи і гарбузи обсядуть.
Чимало пародій належать Остапу Вишні, Ю. Івакіну, О. Жолдаку.
Близько до пародії знаходиться шарж (франц. charger — навантажувати), що основується на деформації чи виокремленні певних рис твору або характеру людини з метою досягнення комічного ефекту.