Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази, деталі тощо. Обов'язковою умовою ремінісценцій є їх творча зміна, переосмислення, набуття нового змісту. Наприклад, перша редакція поеми Ігоря Муратова «Кінець Синього птаха» є ремінісценцією зі знаменитого метерлінківського «Синього птаха». Шевченківські інтонації простежуються у вірші «З нудьги, знічев'я, з неспокою» у цього ж автора:
З нудьги, знічев'я, з неспокою, З недоброго передчуття Я знову мучуся собою, Переглядаю все життя.
І все караюсь, все караюсь, Що я чогось недоробив, І все стараюсь, все стараюсь, Щоб сам себе не розлюбив.
На ремінісценціях з поеми «Лісова пісня» Лесі Українки будується вірш П. Воронька «Я той, що греблі рвав»:
Я той, що греблі рвав, 'Я не сидів у скалі...
Ремінісценціями з поезії П. Тичини є рядки роману
0. Гончара «Перекоп»: «Тиша... Тиша. Спорожнів
майдан. Спорожніли вулиці. Прищухла, ніби вимер
ла Чаплинка». Жартівливою ремінісценцією з поеми
1. Котляревського «Енеїда» є такий фрагмент із вірша
«Любов»:
— 454 —
Ілько був парубок моторний І хлопець хоч куди козак... (Тінь Котляревського пригорне Мене в цю хвилю міцно так І скаже: він таки мастак!..)