«Енеїда» - перший твір, який започаткував вживання народної мови як мови літературної. Жанр визначають як травестійно-бурлескна поема – різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням виразно розмовних зворотів. Проте на думку, Б. Степанишина, Д. Чижевського – це героїко- комічна поема.
Сюжет Котляревський запозичив у Вергілія, проте він використав «Енеїду» Вергілія як фабульну основу для абсолютно відмінного твору. Автор поставив перед собою зовсім інше завдання - у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. Котляревський переодягнув героїв римської «Енеїди» в український національний одяг, переселив їх в українське середовище, де троянці (козаки) вживають укр. страви, тут звучать укр. пісні.
В першу чергу цікава мова: Котляревський зумів ужити надзвичайно барвисту, багату і гнучку мову. Він використовує ряд синонімів: напр. на позначення руху, крім звичних пішов, поїхав – дав драла, дунув во всі лопатки, метнувсь, махнула, покотила і т. п. Поруч із звичайними словами знаходимо і ономатопоетичні, утворені на зразок тих звуків, які слова ці мають означати: цвенькати, цмок, мурмотало…….Котляревський ніби хоче подати в своїй поемі повний лексикон укр.. мови свого часу, включаючи діалектизми, слова певних соціальних груп: чумаків, міщан, п’яниць – «жаргони». Маємо тут також і старослов’янізми: несказано, іскусно, ізкоренім….Котляревський використовує народні прислів’я, і навіть вульгаризми, а також грецизми, латинізми. До найсильніших сторін «Енеїди» належить не лише мова, а й багатство побутових тем, про які ця мова оповідає. «Енеїда» не лише перший широкий словник укр. народної мови, але й перша енциклопедія укр. етнографії. Народний побут, житло та вбрання, чари та церковний побут – все – в світлі мовного багатства проходить перед очима читача. Найцікавіше, що Котляревський не залишає без уваги і народної словесності: його згадки про пісні й казки так само цікаві, як і цитати з них. Як один з елементів народності Котляревський вводить прості народні імена, які стали зараз вже стали архаїзмами (Панько, Охрім, Харко).
За допомогою бурлеску автор змінює високий стиль низьким. Наприклад: повелитель моря Нептун « вирнув з мор як карась». Проте гумор Котляревського не розважальний, поема зорієнтована на сучасність. Зображаючи сучасну йому дійсність він висміює соціальну і моральну нікчемність панівних класів, паразитизм, жорстокість, хабарництво, пияцтво. Автор порушує низку суспільно важливих проблем для нашого суспільства: соціальна нерівність, захист рідної землі від ворогів, дружби, кохання…..Зображення козаків у образах троянців було спробою нагадати про героїзм, незламність духу, патріотизм наших предків.
Щодо продовження травестійних тем, то варто згадати П. Білецького-Носика « Горпинида або вхоплена прозерпина», в традиції травестії витримано пізню переробку комічної поеми «Жабомишодраківка», також героїко-комічну поему писав Яків Кухаренко «Харько,запорожський Кошовий».
Ставлення до «Енеїди» неоднозначне. Емоційна й естетична невідповідність такого ьону до трагізму історичних подій зумовила критичність висловлювань про «Енеїду», зокрема Т.Шевченка: «сміховина на московський кшталт», П.Куліша – «бурлацьке юродство». Проте таким чином автор став голосом народного духу за відродження, а «Енеїда» - оригінальним твором, який започаткував нову українську літературу.