15 українських оповідань і повістей Григорія Квітки-Основ’яненка можна умовно поділити на за змістом і художнім методом на дві групи: бурлескно-реалістичні і сентиментально-реалістичні. Зважаючи на те, що автор у більшості з них змальовував або реальну дійсність ( «Козир-дівка»), яку йому доводилось бачити, або реконструював прислів’я та приказки у своїх творах («Пархімове снідання») чи навіть вірування народу («Конотопська відьма»), у кожній з них був присутній конфлікт чи проблема соціального, етичного характеру. Розглянемо тему морально-етичної проблематики на прикладі таких творів, як сатирично-реалістичні оповідання «Пархімове снідання» та «Підбрехач», повість «Конотопська відьма» та сентиментально-реалістична повість «Сердешна Оксана» та сентиментально-реалістичної повісті з тематикою громадянського життя «Перекотиполе».
На мою думку, ці твори не лише реалістично зображують проблеми дійсності, хоч і з домішком сентиментальності чи сатири, а є прикладом, застереженням, що може чекати людину в таких умовах…
«Підбрехач» - коротке оповідання, у якому зачіпає одну з найпростіших для розуміння, але чи не найскладніших для виконання морально-етичних засад: правду. В оповіданні дотепно висміяно двох старост – брехуна Остапа і підбрехача Самійла, які йдучи сватати дівчину, так добрехались, що образили дівчину, зганьбили жениха, образили батьків, що ті їх прогнали: «Дуже недобре діло – брехати!» (текст додається!)
«Пархімове снідання» - під провідною сюжетною лінією, взятою за основу з приказки «Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте!». Оскільки «не було на всій слободі дурнішого, як Пархім Шеревертень», то нам не дивно, чому з ним могла статися така пригода, але морально-етичну дилему бачсимо у його дружині: «Тільки задумав жениться Пархім, якраз і вискочила за нього дівка бойка; сама й посватала себе за нього, сама і весіллям орудувала, як хотіла, так і вправлялась». Вона була спочатку наймичкою в місті, тому знала як це робиться, загарбати усе майно, одурити чоловіка, щоб бути багатою і гуляти на всі боки…Вона не дбає ні про чоловіка, ні про його одяг, їжу, тільки про себе…
«Сидячи раз з людьми біля волосного правленія» Пархім почув, що не його одного жінка дурить – приклад того, що оповідання має підтекст реалістичності. Не з одним Пархімом таке сталося, хоч він і дурень, але так чинити не можна.
«Конотопська відьма» - як і у всіх своїх гумористичних оповіданнях, у повісті також поєднується фольклор з конкретними побутовими фактами, зокрема фантастикою народних повір’їв, переказів, легенд про відьом з релістичними картинами життя й побуту військових керівників і мешканців Конотопа. Всі вигадки про відьмину силу - це лише алегорична форма, за якою криється справжній зміст – викриття і засудження козацько-старшинського адміністративного правління й побуту, духовного, морального і навіть фізичного виродження козацької старшини і перетворення її на звичайних поміщикв-експлуататорів.
Усе це поєднано в образах Забрьохи і Пістряка.
Забрьоха, який «не мав дев’ятої клепки» в голові, не знав ні письма, ні «ліків більше 30», проте займав досить високу посаду,сотника, тільки тому, що ця, колись виборна посада, стала спадковою. Службовими справами він себе не переобтяжував, їв, спав і гуляв до схочу, а на оглядини козаків виходив на кілька хвилин, і перед підлеглими козаками тримався гордовито. « А се вже звісно, і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься мов шкураток на вогні». Ради одруження з хорунжівною він готовий «чи Конотоп спалити», чи «усю конотопську дітвору за день потрощити», так обіцяє відьмі за те, що вона приворожить Олену.
Пістряк – характерне перенасичене зайвими замудрими церковними елементами мовлення – дурень, але хитріший від простака Забрьохи, з претензією на вченість. Пістряк змальований як болячка на тілі «народному»: він п’яниця, хабарник, розпусник, мстивий і підступний. Підмовляє Забрьоху замість йти на Чернігів, топити відьом у ставку. Задля здійснення своїх планів обидва звертаються до відьми – Явдохи Зубихи. Та Явдоха помстилася за свій сором – минуло панство і Забрьохи і Пістряка. В кінці є розділ «Закінченіє», де автор моралізує повчання про недопустимість використання нечитої сили для здобуття своїх прагнень.
«Сердешна Оксана» - зачіпає поширену тоді в народі тему «ведення паном дівчини-селянки». У повісті лише чотири образи-персонажі: Оксана, її мати, капітан і Петро.
Морально-етичні проблеми: Оксана перебирає женихами, і потім йде з «красивим капітаном», не слухаючи переконань матері.
Капітан покидає її коли вона йому набридає, і Оксана з дитям повертається у рідне село, на посміховисько, терплячи переживаючи сором.
Петро, який віддано кохає Оксану до останнього пропонує їй свою підтримку,навіть після того, як вона зганьбилась, не звертаючи уваги на пересуди.
У вступі автор закинув «про материнське серце й душу»: це стосувалося Оксани і її матері. Оксани за те, що не слухала порад і застережень матері, а мамі за те, що не вберегла дитину. Любов материнська має бути ніжною, але розсудливою.
«Перекотиполе» - Повість починається моралізаторським повчанням : «Чи знаєте ви, люди добрі, що то є суд божий? Чоловік в злості зробить яке лихо другому, вкраде що, приб’єть, або зовсім вб’єть, та як ніхто не бачить того, що він зробив, ніхто не виявить на нього, свідетелі не докажуть, так він собі і байдуже, і не боїться нічого, і дума, що йому се так і минеться. Хоч його і під суд віддадуть, та як докажчиків, свидітелів нема, так він і надіється, що йому усе так і минеться, і він буде прав, наче нічого і не зробив, ніякого худа…Ох, ні! Не так воно є»
Молодий хлопець, Денис, якого усі поважали, обдурював всіх і обкрадав. Трохим – побожний і чесний, протилежність Дениса. Автор найбільше передає морально-етичну проблему: хто має бути покараний, як би він не відбріхувався, а його черга настане!.
До творів з моральним повчанням ще належить твір «Божі діти».