Упродовж 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низьку оповідань, новел (у яких підносяться актуальні проблеми з життя селян та інтелігенції), нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розлуку й біль, викликані драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною: "Лист засудженого вояка до своєї жінки","Назустріч долі", "Юда" (усі - 1917 p.),"Сниться" (1922 p.) (вплив символізму), "Зійшов з розуму" (1923 p.) , які увійшли до збірки "Але Господь мовчить!" (1927 p.). У період 1920-1930-х pp. з-під пера письменниці виходять новели, у яких відчувається вплив символізму та містики; сюжетами деяких творів стають злочини, зумовлені патологічними відхиленнями людської психіки:
"Лісова мати" (1917 p.), "Вовчиха" (1923 p.). (мотиви «Землі» знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні «Вовчиха».)
"Огрівай, сонце..." (1927 p.), "Пресвятая Богородице, помилуй нас!" (1928 p.)
"He смійтесь" (1933 p.).
Письменниця звернулась до теми жіночої долі:
«Природа»; «Жебрачка» (Історія написання: Одного гарного дня почула йойкання. Вибігла. На сусідній вулиці сиділа жебрачка, молода, сліпа, просила милостиню. Ольга дала їй грошей, а опісля як повернулась додому написала цей нарис. Образ цієї дівчини дуже вразив Кобилянську.)
«Некультурна» (Некультурну знала вона особисто. Ніяк не могла побороти охоти написати про цю чудову жінку, вірну, чисту дитину природи, що, мов сестра смерік, поміж котрими проживала, - жила, розвивалась. Коли вмирала, бажала собі бачити Кобилянську, але не побачила.)
Оповідання “Некультурна” багатоаспектне. Авторка своїм твором доводить, що в українців існує так званий вроджений аристократизм і інтелігентність, які не мають прямого зв’язку з родоводом і освітою. Параска (героїня твору) – звичайна гуцулка, але чи не найкраща представниця народу, серед якого виросла і увібрала в себе усе, що він створив за багато століть свого розвитку, усе, що можна вмістити у багатозначне слово “культура”. Твір багатий на містичні і нераціональні елементи: ворожіння, віщі сни, символи тощо. Героїня щиро вірить у свою долю, яка вже заздалегідь визначена, вірить у своє щастя, яке їй колись наворожив старий дід, але снам довіряє лише “добрим”. У “Некультурній” часто зустрічається позареальне “щось”, на яке багата містична подорож Параски. Усе, що траплялося героїні під час цієї подорожі, було ніби з потойбіччя: і ліс, і потік води, і “чортівський млин”. Місяць, один з найуживаніших Ольгою Кобилянською символів, у “Некультурній” подається втіленням світлого, реального, позитивного. Як і Марія з повісті “Земля”, Параска ставиться до слова як до матеріальної, дієвої сили, її прокльони досягають своєї мети. Символічні кольороназви і числа у творі представлені нешироко. У цілому оповідання “Некультурна” не можна розглядати як таке, що має тільки реальне семантичне поле. У ньому ірреальне активно впливає на буття реального світу, нерозривно пов’язане з ним. Реалістичне, ледь романтизоване, з ознаками символізму концептуальне світобачення письменниці, закорінене у глибини української ментальності загалом і жіночої зокрема, зумовило появу низки творів з “подвійним” семантичним полем, де поряд з власне реальною площиною існує ірреальна.
«Аристократка» та ін..
В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині.
Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах:
«Банк рустикальний» (селянський) (1885). (Показано трагедію селянської родини, землю якої мають ліцитувати за борги).
«На полях», «У св. Івана», «Час»
Викриттю експлуататорської ролі церкви і духовенства присвячено твір «За готар».
Високохудожні картини природи і важкої праці робітників-лісорубів змалювала у новелі «Битва» (1898), це все бачила своїми очима, власне це підштовхнуло її до творення того твору. Вона викриває австрійських колонізаторів, які знищували національні багатства Буковини.
Лихоліття народу, викликане І Світовою імперіалістичною війною, стало темою антивоєнних творів письменниці.
У «Листі засудженого вояка до своєї жінки» показано глибокі переживання солдата-буковинця за майбутню долю своєї родини. Польовий суд присудив солдата до страти, бо він не міг себе захистити перед суддями, які не знали його мови. Лист сповнений почуття патріотизму, ненависті до війни і панів, що розпалюють її.
Різко засуджується війна у творі «Сниться». Солдати жадібно шукають шляхів, які з ненависних їм окопів ведуть до рідної сім’ї і праці на землі.
Проти братовбивчої війни письменниця підносить голос у новелі «Назустріч долі» (1917). Тут виразно звучить ідея возз’єднання українських земель.
Синтезуючою ланкою неоромантичного світовідчуття Кобилянської стає поняття ідеалу. У прагненні до ідеалу всі конкретні людські характеристики набувають відтінку цінночті, універсального значення, оскільки дістають змогу "вирости", "розігнутися". Можна навіть говорити, що у своїй цілісності такий тип світовідчуття виявляється як своєрідна реальна утопія; виходячи, зокрема, з ідеї "природної" людини, вона базується на "естетичній ілюзії". Безпосередній вияв такого ідеалу в конкретних ситуаціях, типах, характерах і т. д. виступає як естетична реальність, а тому прямо символізується, психологізується. Музична стихія стає для Кобилянської виразом естетичного синтезу, духовності, природної гармонії, людського життя загалом. Кобилянська розгортала цілу систему неоромантичного світовідчуття на різних рівнях - стильового вираження, жанру, Характеротворення, концепції людини, психологізму тощо.
Аналізуючи творчість О. Кобилянської в цілому, Л. Білецький визначає три, на його думку, характерні прикмети новелістики письменниці:
1) ліризм, глибока внутрішня настроєвість, переплетена надзвичайно чуйним смутком; туга за чимось високим, за ідеалом краси й устремлінням до внутрішньої свободи людини, яка є далекою перспективою звільнити душу від внутрішніх кайданів, що її сковують;
2) психологізм глибокий і зворушливий, звернення до найделікатніших виявів душі людини;
3) почуття природи виконує найголовнішу естетичну функцію в артистичному пафосі письменниці, що символізує людську природу.
Кожен твір будь-якого доброго письменника є глибоко оригінальним у своїй суті, проте для творчості в цілому характерною є наявність тем, мотивів, образів, що стають наскрізними, тою чи іншою мірою проступають у багатьох творах. Творам О. Коб. це також властиве. Квінтесенцією всієї творчості письменниці можна вважати одвічний і нестримний пошук гармонії та краси, невгамовне прагнення досконалості та рівноваги, що творить атмосферу незвичайного, високого, загадкового, а персонажів наділяє характером сильної, небуденної особистості, тонкою психологічною побудовою. Усе це забезпечило її вагомий внесок у становлення раннього українського модернізму, її новаторську роль у рідному письменстві.