2 серпня 1857 року Шевченко дістав офіційне звільнення і в той же день на рибальському човні відправився до Астрахані, де його зустрічали друзі. З Астрахані їде до Нижнього Новгорода
На засланні до рук поета рідко потрапляли книги, а тепер йому був вільний достуцп до усіх міських бібліотек, а заборонені книги йому діставали друзі. Близько пвроку прові Шевченко в Нижньому Новгороді. Він відновлює свою поетичну творчість, вдосконалює твори «невільничої музи» і пише нові.
Твори нижнєновгородського циклу ( «Неофіти», «Юродивий», «Доля», «Муза», «Слава») розпочинають останній, найвищий і завершальний етап в творчості Шевченка.
«Неофіти» - присвятив М. Щепкіну (колишьому кріпаку, викупленому з неволі), який морально підтримував поета й одним з перших зустрічав в Нижньому Новгороді. Твір складається з епізодів, пов’язаних темою великої правди, що повинна переродити світ, а також ліричних відступів і коментарів автора. 14 розділів сконцентровано навколо конфлікту між деспотом Нероном (у його образі Микола І (він називав його так ще в «Хол. яр») ) і носіями правди – неофітами – так називали перших християн. Подієвою основою поеми є мучинецька смерть Алкіда разом з іншими неофітами (борцями за свободу). Алкідова мати, витримавши випробування, пішла слідами апостольської місії сина.
«Юродивий» - тема викриття самодержавств продовжує Шевченко в незавершеній поемі. Це гостра політична сатира і на царизм, і на Миколу І, і на рабопільство, і лицемірство лібералів, і релігію і на пасивність народу. Поет з гнівом і презирством характеризує українських лібералів: «німії, подлії раби», «підніжки царськії»…За пасивність і покірливість поет докоряє і народним масам, які «оголосили юродивим святого лицаря». Юродивий – один з найкращих зразків політичної сатири Шевченка.
«Доля», «Муза», «Слава» - триптих - на противагу раннім творам, у яких поет часто докоряв своїй долі, пізній Шевченко усвідомлено приймає шлях, накреслений найвищою силою і вважає його правильним та достойним:
Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Як перед вівтарем звучать ці слова своєрідним звітом людини за пройдений шлях, пройняті пророчо-творчим самопрозрінням.
Одержавши офіційний дозвіл на виїзд у столицю, Шевченко покинув Нижній Новгород, на третій день приїхав до москви, де через хворобу зтримався на два тижні. З Москви поет нарешті дістався до столиці. Зразу за поетом було встановлено міліцейський нагляд, йому це відкрито повідомив шеф жандармів.
Свій намір Шевченко здійснює приїхавши до Петербурга і ставши співробітником Академії мистецтв.
Після тривалих клопотань Шевченко все ж дістав дозвіл поїхати на Україну. 1859 рік. Ще до поїздки чимало зусиль доклав, щоб домогтися цензурного дозволу на видання своїх творів. Доки клопотання поета ходило по різних інстанціях, кілька його революційних творів, серед них «Заповіт», «Кавказ», «І мертвим і живим…» були опубліковані в лейпцігському закордонному виданні. Видання це було в Росії заборонено і поширювалось нелегально. Нарешті цензура дозволила із значними купюрами видати лише ті твори, які були опубліковані до його арешту. Так 1860 року з’явився «Кобзар». Його вихід захоплено віталався прогресивна критика.
В кінці 1860 року Шевченко тяжко захворів, Та й тяжко хворий він продовжував працювати наполегливо, малював, писав вірші.
У вірші «Подражаніє 11 псалму» поет афористично проголошує девіз всієї своєї творчості:
…Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Гідним продовжувачем боротьби за волю пригнобленого народу, за розвиток української літератури Шевченко вважав Марка Вовчка. Її «Народні оповідання» він захоплено прочитав, повертаючись з заслання.Тепер в Петербурзі поет особисто знайомиться з письменницею, присвячує їй вірш «Марку Вовчку». Поет із задоволенням відзначає, що його постійне піклування,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало,
Не було марним. З’явилася письменниця, яку він влучно характеризує як «кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих», називає її своєю «донею», «зоренькою святою», «силою молодою».
«Сон» («На панщині пшеницю жала…») – у поезії створено уявою поета ідилічну картину майбутнього, коли народ буде господарем своєї долі на своїй землі:
На вольній бачиться, - бо й сам
Уже не панськай, а на волі;
І нак своїм веселім полі
Удвох собі пшеницю жнуть, Адіточки обід несуть…
«Я не нездужаю, нівроку» - дає відповьдь на питання , що ж треба робити, щоб мрія селян про волю, про вільну працю на вільній, своїй землі здійснтлися. В той час всюди широко повідомляли, що цр готує маніфест про звільнення селян від кріпацтва, а ліберали на всі лади вихваляють передбачувану реформу. Символом селянської революції в поезії виступає образ «сокири»; викриття реформи селянської революції втілюється у ліричну форму переживань і роздумів. Динаміка емоцій і думок поета передається зміною інтонацій – від інтомно-ліричної
«І серце жде чогось.
Болить, болить і плаче,
і не спить,
мов не годована дитина…
до заклично-ораторської («Добра не жди»), яка змінюється саркастичним міркуванням про те, що буде з «хиренною» волею, якщо народ не розбудить її сокирою. Все розвивається навколо метафори «спляча воля».А може сподівання марні? «Лихої тяжкої години, мабуть, ти ждеш?»
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі!-
Вона заснула: цар її приспав.
Приспану волю якось треба розбудити:
А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
«Ісая. Глава35.» («Подражаніє») – жанр переспіву з Біблії. Подражаніє – один з улюблених жанрів поета. «Давидові псалми» були першим Шевченковим переспівом біблійних текстів.
Це гімн вільній людині на вільній землі, поезія повністю присвячена темі щастя народу, що дочекався волі.
Шевченко використав у своїй поезії майже всі опорні образні моменти біблійного тексту:
- «розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим»;
- «буде скакати кривий, мов олень»;
- «води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу! І місце сухе стане ставом, а спрагненний край – збірником вод джерельних».
Кртина пустелі, що поступово розквітає , якогомога більше образнно-смислових моментів з першогоджерела. І якщо автор додає свої образні штрихи, то вони наповнюють твір характерним Шевченковим поетичним змістом. Вони органічно поєднуються із суто біблійними мотивами:
Тоді, як, ягосподи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзутся уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита
Прокинеться…
В останні роки широко використовує в поезії біблійну тематику, перетворюючи їх у власних віршах. «Марія» - поема, у якій осмислено найактуальніші проблеми людського буття.
Поема стала заключним акордом наскрізної для творчості поета теми материнства, особливо материнства зганьбленого, зневаженого, тобто теми матері-покритки, яку поет зобразив у різних ситуаціях, пережитих різним жіночими образами. Втіленням жертовного материнства й високої духовності є Марія. Роль матері в суспільстві – головна вихователькаі навчителька добра й любові. Марію зображено такою ідеальною матір’ю. У зображенні постатей і буднів святої родини загальнолюдський ідеал за традицією світового мистецтва набув суто національної форми. Поема «Марія» говорить про Шевченка як про «філосоіа, носія остаточної правди, відважного експериментатора з мовою, поетичними образами, стилем.»
10 березня 1861 року Шевченко помер, спочатку був похований на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а у травні 1861 року домовину з прахом поета перевезено на Україну і поховано на горі поблизу Канева.