Збірки: 1-„Снонячні кларнети”,”замість соонетів і октав”,”плуг” 1920,”вітер з україни”!924, „Чернігів” 1931, „Чуття єдиної родини” 1938, „сталь і ніжність” 1941, „перемагать і жить” 1942, „день настане” 1943, „і рости і діяти” 1949, „Могутність нам дана” 1953, „ми свідомість людства” 1957, „Зростай пречудовний світе” 1960, „Срібної ночі” 1964. «Сонячні кларнети» 1918.р.П. Тичини - поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту У віршах її поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом.. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою. Отже, назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту.
До неї Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші: «Гаї шумлять...», «Десь надходила весна...», «Не дивися так привітно...», «Подивилась ясно...», «О панно Інно...», «Туман», «Сонце», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл віршів) та інші. Поезії ці надзвичайно вражають красою образів і глибоким чуттям природи.
Тихою зажурою віє від поезії «Ой не крийся, природо...» (1915)..
Однією з перлин інтимної лірики Тичини є поезія «О панно Інно...» Це щире освідчення ліричного героя, в якому сила почуттів передається чарівною музичністю звучання слова, схвильованою уривчастістю сповіді, яскравою образністю:
О панно Інно, панно Інно!
Я сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Пейзажно-інтимна лірика книжки напрочуд національна: в ній повнокровно буяє саме українська природа — жита, луки, гаї, змальовані здебільшого у весняну квітучу пору, особливо, коли йдеться про зародження чи розквіт найсвітліших людських почуттів. Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить?» належить до жанру пейзажної лірики. Це пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні твори, де картини природи пов'язані з душевними настроями, а події людського життя часто виступають як паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди, збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить...
Вірш позначений щирістю почуттів і мистецькою довершеністю.
Друга група віршів збірки «Сонячні кларнети» — вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність. Поет майстерно передає найтонші настрої, почуття: „Курять шляхи, біжать, біжать... Рвуть вихори, як жими,А трави плакати не сміють, Ідуть потужні сили! Морок. Жах...”(«Іще пташки») Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.
У поезію цих років вплітаються образи чорного ворона, що кряче на лихо, смерть, вороного вітру, громових хмар.(„Ходять матері, як тіні —Вороний вітер...На чужині десь ген-ген Без хреста; ворон...Будьте прокляті з війною! —Вороний вітер...(«По блакитному степу...») )Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові.
Другу й третю групу поезій можна об'єднати за провідними мотивами — вболіванням за Україну. Значну частину творів написано між двома революціями (Лютневою і Жовтневою). У них звучать кассандрівські пророцтва-застереження нових трагедій. Як митець-новатор Тичина творчо використовує у збірці досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображувальні засоби. Тут відчутний вплив кількох художніх стилів: символізму, імпресіонізму, реалізму. Складна і філософська проблематика збірки. Автор порушує в ній глибокі філософські проблеми: людина і світ, людина і природа, мистецтво і життя, ідеал гармонії людини з природою і Всесвітом, протест проти війни і жорстокої дійсності, відтворення романтичного ідеалу національного визначення.
По-своєму розуміє ліричний герой Всесвіт, який перестав бути для нього Божим володінням.(!Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух —Лиш Сонячні кларнети.”)
Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом. Галактики нестримно рухливі, світлі, осяяні, безмежні в просторі і часі. Герой відчуває, як «горять світи, біжать світи», чує «музичну ріку», плину у Всесвіті.
«Сонячні кларнети» Павла Тичини — це божественний пафос, у якому серце поета б'ється в унісон із Всесвітом. Поезія зачаровує читача пульсом світового життя, розмаїттям барв, пристрастю, трепетом, бурею людських почуттів. Ця збірка стала етапною в українській поезії і одним із наймузикальніших творінь поезії світової.
Отже,особливості стиою:звернення до „Вічних” тем,потужне ліричне „Я”-символ нової людини 20 ст.,поєднання різних стльових тенденцій(символізму,неоромантизму,експресіонізму,імпресіонізму). Але Тичину вважають найяскравішим представником саме символістського напряму. Трагедійність лірики, що йде ззовні,полягає у моральному конфлікті.