Василь Стус – один з найбільших поетів 20 століття, символ незламності духу, людської і національної гідності, продовження життєво важливої для українського народу традиції народолюбства й вірності патріотичному обов*язку. Поезія його філософски заглиблена, мова тексту – герметично самодостатня, поет синтезує глибинні традиційні джерела українського художнього образотворення з поетичною мовою 20 ст.
Народився на вінничині в родині селяниниа 1938р. Дитинство і юність минули на Донбасі. По закінченні українського відділення історико-філологічного факультету Донецького педінституту, недовго учителював, потім служив у збройних силах. Подальший період називав часом поезії, творчої реалізації. Вступає в аспірантуру Інституту літератури, пише багато «в стіл» і навіть коли його друкують видавництва «Дніпро», «Вітчизна», «Літературна Україна», він сам себе поетом не називає. Його відраховують з аспірантури за «неналежну поведінку», хоча справжньою причиною стає його протест проти арештів інтелігенції (серпень *65). Далі – 2 арешти, 5 та 15 років позбавлення волі і смерть в таборі під час голодовки (*85).
Працював як критик («Феномен доби» про Тичину) та перекладач (під псевдонімом Василь Петрик), а також написав 2 прозові твори (залишились у рукописах «Поїздка у Счастьєвск», «Щоденник Петра Шкоди»).
Ще за життя його твори стали широко відомими серед укр діаспори – за кордоном вийшли 2 збірки поезій «Зимові дерева» (Брюссель, 1970) і «Свіча в свічаді» (1977), було опубліковано його публіцистичні заяви та листи. На Україні поширювався через самвидав. Його збірки почали з*являтись на Україні вже після смерті – 1990 – вибрані поезії «Дорога болю» з його віршами, спогадами і статтями про нього.
Творчий доробок дуже великий. Перша збірка «Зимові дерева» напикінці 60-х містить ранні вірші, юнацьку романтичну лірику, написане у війську, сворене пізніше у Києві в роки духовного дозрівання. У збірці відтворено атмосферу 60-х років з її пристрасним осмисленням болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури (вірші «Костомаров у Саратові», «Дума Сковороди», «100 років як сконала Січ»). У цих поезіях – протест проти бездуховності, репресій, болісне шукання свого місця, пошуки вірного вибору в житті. Збірка так і не побачила світ, та й ім*я Стуса було вже тоді під забороною. Ліричний герой уже ранніх віршів шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності, що здобувається через пізнання самого себе, готовність зрадити самого себе. Якщо й з*являється бажання «утекти від себе геть світ за очі», то відразу чітко й нещадно усвідомлює, що тоді б він жив «безоко і безсердо». Вірш «Біля гірського вогнища»:
Вдатися до втечі? Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти.
1970р – друга збірка «Веселий цвинтар» - протест проти інтелектуального застою, абсурду і пороніх слів. («Ця п*єса почалася вже давно» - Боже, життя на гріш, а так багато слів, і всі вони чужі і незнайомі). Поезії цієї збірки сповнені передчуття Голгофи, готовності лишитися собою наперекір тискові, не роздвоїтись на «себе і страх» як його герой у вірші «Еволюція поета». Назва збірки уособлює цвинтар ідей і сподівань, які доводться ховати зовсім юними. Водночас прослідковується супротив цвинтарному настрою, кпини з нього, адже абскрдність, проти якої він налаштований – сама по собі є знаком нетривкості, минущості.
Вершинна частина доробку – збірка «Палімсести» (пергаменти, на яких в давнину стирали первісний, щоб написати новий) об*єнує все створене поетом у неволі, а також деякі вкраплення зі збірки «Веселий цвимнтар». «Палімсести» не має стабільного змісту, вона відома у різних списках, є різні варіанти одного вірша. В основі виданої за кордоном збірки (1986) лежить авторський список, надісаний поетом Надії Світличній і нею є підготований до друку. Хотів назвати спершу сам Стус збірку «Страсті по Вітчизні» - але це було б надто провокаційно. Важливий образ палімсестів у поезії збірки, а також образ айсберга, що росте вглиб (запозичив у Гарсія Лорки).
В засланні завжди була небезпека вилучення і знищення творів, тому Стус був готовий до того, що треба буде «починати все спочатку, - то Сізіфова праця, яку я маю доконувати». Значення символу палімсестів – мужність поета стерти звичну «як у всіх» життєву дорогу і «написати» собі нову, яка вела на Голгофу. З іншої сторони у його поезії весь час накладаються різні стани душі, які заперечують, стирають один одного. З третьої сторони тлумачення того образу – в книзі історії українського народу стерто багато важливого – треба це відродити, вернути народові пам*ять («Гойдається весора зламана віть» - це, Господи, сяєво, це торжество: надій і проминань, і наближень, і навертань у своє, у забуте й дочасне.). Стусів Бог далекий від канонічної церковної атрибутики. Бог – втілення висоти й потуги духу.
1 з найглибших філософських віршів – «За читанням Кавабати Ясунарі» - відгомони східної філософії. Образ чотирьох татамі співчтавляє з образом хреста, на якому «розпросторюється» (увага, Стус любив дуже це дієслово) душа поета. Дорога до Бога – вседорога. Бог і Україна – одне ціле.
Для поезії в цілому характерне втілення «біди», казав, що біда так тяжко пише мною. Оту біду він окреслює у поезії як «смертеіснування, життєсмерть». Поезія пристрастна, сужня і водночас глибоко філософська. На формування поетичної манери впливають Рільке і Шевченко найбільше. В цій збірці є вірші верлібром, а іноді й просто вільні, білі.
Для збірки «Свіча в свічаді» характерний принцип «самособоюнаповнення». Образ свічі символізує незгасне світло душі поета. Свіча, що відбивається в свічаді – проекція цієї душі на реальну дійсність: внутрішнє світло осяває зовнішній морок. (теж видвнв за кордоном).
Остання збірка – «Птах душі» - збірка, що лишилась за гратами (рідни її не віддали після смерті поета). Ця бірка – майже повністю списаний зошит, зроблений з кількох учнівських. Преважно вірші написані верлібром відрізняються від попередніх. Сам Стус характеризував її як відчайдушно прозову, майже без пафосу, неримовану, спокійно-сумну без надриву.
В ціому: Рушій творчості – самоусвідомлення і моральне самовизначення. Ліричний герой стуса – сам він, його думки, перживання, переконяння, пошуки, розпачі і радощі. Зміствне ядро віршів – позиція митця, громадянина, поета, сина України. Прагне наблизити людей до добра, справедливості, гуманізму, добра, правди (в тому філософічність). Провідна тема – рідної землі, а також боротьби – з собою і системою.
Найвідоміші вірші – «Як добре те, що смерті не боюсь я», «За літописом Самовидця», «На колимськім морозі калина», «100 років як сконала Січ». І всюди в нього патріотизм, сум за батьківщиною, ностальнія і боротьба.