1871-1936
Був послом віденському парламенті, не закінчив Краківський медичний, але вивчив практичну психоологію, що пригодилось йому у його творчості. Його називають «поетом мужицької розпуки». Важиливе кожне слово у твоорах Стефаника.
Як писав: одягав найкращий одяг, купував пачку дорогого паперу і сідав писати. Коли йому щось не подобалась, викидав листок і писав з початку. Таким чином, новела народжувалась відшліфована, а пачки паперу не залишалось)))
Творчу манеру Стефаника характеризує імпресіонізм (художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань) , психологізм, сувора простота. Майстер соціально-психологічної новели. Кожна новела – це зовні стримана людська трагедія: каритини смерті або чекання її, образи бідності, безнадійної самотності. Стефаника цікавлятьт не зовнішні події та вчинки персонажів, а їхні настрої та переживання під впливом подій, зображення через пизму «чуття і серця героїв». Він писав діалектною мовою, підсилюючи цим враження авторської безсторонності у викладі подій.
Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах сіл, побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.
Побут покутського села і його типи послужили Стефанику лише для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої кожного разу переживав сам Стефаник як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Сила цього співпереживання визначала експресіоністичний стиль творів Стефаника. Особливості стилю Стефаника походять також з його негативного ставлення до літературних штучностей, композиційних штампів, клішованих мотивацій і взагалі штучної будови сюжету та його облітературення. Звідси цілком новий в українській літературі жанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовості («образ без рамки», за словами самого Стефаника), крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діалогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, прикметним гіперболізмом, застосуванням розгорнених катахрез тощо. Тим самим негативним наставленням до «літератури» пояснюється й уживання покутського діалекту, який засобом «учуднення» віддавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсности, які неможливо було б відтворити літературною мовою.
Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутськогоо села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»
Творчість поділяється на два періди:
1897-1901 (написано 39 новел, що увійшли в 4 збірки: у 1899 Чернівцях, з'явилася перша збірка прози «Синя книжечка», збірки новел Стефаника: «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905).). Дія в новелах відбувається на селі, його герой-звичайний селянин. Усе розгортається переважно в теперішньому часі, на очах у читача, як у драмі. Переважає новела-монолог, що відбиває динаміку почуттів, зміну емоційних станів.
З 1901 у творчості Стефаника залягла довготривала перерва. Деякий час він перебував у своїх приятелів, а по одруженні в 1904 оселився в с. Стецеві на господарстві свого тестя К. Гаморака, перейшовши щойно в 1910 на батькове господарство до Русова, де й прожив до кінця життя. На цей час припадає активізація Стефаника у громадській діяльності: він засновує читальні «Просвіти», як членРадикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, 1908 — 1918 працює послом австрійського парламенту, виступає у всіляких справах оборонцем селян. У 1916 Стефаник повертається до літературної творчості (новелі «Дитяча пригода» і «Марія»), яка триває до 1933
1916-1933 (написано 20-23 новел, що увійшли до збірки «Земля» (1926) та книжки «Твори» (1933). Увагу письменник зусереджує на покутському селі, але тепер в умовах імперіалістичної війнии та польсько-шляхетської окупації. Тривалий час писав про події війни, про принесене нею народне горе та страждання. Лихоліття Першої світової війни («Дитяча пригода», «Вона — земля», «Пістунка» та ін.) й у висліді її пробудження національної свідомості («Марія») та катастрофічна поразка
Боротьби укрнароду до державної самостійності («Сини»); також помітне повернення до лірично-автобіографічних образків, з яких він починав свою творчість.
Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літературного значення, ніж новели («Моя література, — писав він, — в моїх листах»).
Сила мистецького образу і неповторні своєрідності стилю забезпечили популярність Стефанику, яка непослабно триває й досі. Стефаник мав великий вплив на творчість багатьох українських письменників. Починаючи від його сучасників (М. Черемшини) до найновіших часів. Особливо помітний він у творчості Яновського, Довженка, Гуцала, Шевчука, Мушкетика.
Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. У висліді чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 томах, 1949-1954), представляючи як прихильника радянського ладу.
«Новина»
Тема: вбивство батьком свої дитини. Твір написано на основі реальних подій. У сусідньому селі чоловік-удівець утопив меншу дочку, не маючи змоги прогодувати двох малолітніх дівчат. Стефаник розмовляв із старшою дочкою Гандзею, яка вмовила тата не губити її. Саме від неї він дізнався про страхітливі події, які відтворив у новелі.головна увага у творі зосереджена на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Твір починається з розв»язки – повідомляється новина про дітовбивство. Сюжет оснований н азображені тих змін, що відбулись в психіці селянина. Стефаник пояснює трагедію нестерпним голодним існуванням нещасного чоловіка. Фінал глибоко емоційний: меншу дівчинку батько кинув в річку, а старшу Гандзю відпустив, та ще бучок дав в руи, щоб змогла відбитись від собак.. а сам пішов до міста заявити про злочин, вчинений з любові до людей, які страждали.
«Камінний хрест»
За аналогією до більшості творів Стефаника цей твір називають новелою, хоча за жанровими ознаками це оповідання. Сам автор назвав студією (тобто художнім дослідженням душевних переживань героя)
Історія написанні: це єдиний твір присвячений еміграції. В основі реальний факт: Штефан Дідух (в новелі Іван), односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест, що й сьогодні стоїть у селі Русів.
Композиція: складається з 7 розділів. Перший є експозицією твору: мальовничий портрет Івана Дідуха та екскурси в його біографію. Був 10 років в армії . повернувся, батьків вже не застав, у спадок отримав завелена хата та горб «щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». Кожного року Іван впрягався поряд з конем в борозну. Тут ми бачи мо символізм важкої селянської праці та життя. Івана на селі називають Переламаним. Коли підросли діти то він спродав усе своє майно, щоб поїхати в Канаду. Наступні шість розділів – це сповідь героя перед сусідами. Сусіди хочуть його розрадити. Іван не плекає марних надій, що заживе за морем кращим життям. У всіх епізодах біль, туга та душевні стражданя.»озьміть та вгвтіть ми сокиру отут у печінки, та, може, той жлвч пукне. Бо не витримаю!» психологічне наруження досягає епогею в 6 розділі.основний символ: камінний хрест з вибитими іменами Івана та дружини. Він символізує страдницьку долю селянина, який віддав усю свою силу та здоров»я праці на землі, а тепер змушений покидати її назавжди.