Романтизм — могутній напрям в історії світової літератури. Разом із сентименталізмом романтизм був перехідною стадією від класицизму до реалізму, який остаточно утвердився в другій половині XIX ст. Перехід від класичного реалізму до модернізму на межі XIX і XX ст. певною мірою відродив романтичні тенденції в літературі — з'явився неоромантизм.
Розвиваючись у силовому полі поневоленої, бездержавної нації, українська література мала органічне історико-ідеологічне, філософське підґрунтя для активного вияву саме романтичного типу творчості впродовж усього XX ст. це сприяло«неоромантизму», «революційній романтиці», «романтичний пафос соціалістичного реалізму, романтичну стильову течію».
Світобачення Юрія Яновського формували безмежні українські степи, працьовита селянська родина, яка в пошуках кращого життя переїхала до Єлисаветграда. Народне реальному училищах/Київськ. Політех.інститут.
в Політехнічному інституті він пише вірші (спочатку російською мовою) і читає їх на зібраннях інститутської літстудії. До віршування Ю. Яновський надалі повертатиметься протягом усього життя.
Новели перших збірок письменника («Мамутові бивні», 1925 p.; «Кров землі», 1927 р.) сприймалися швидше як пошуки свого голосу, ніж його винайдення. стиль в нього неординарнитй, від новели до новели він прагнув подавати глибші картини свого часу та поривався, як і всі романтики, до відтворення часу істинного, ідеального.
Значним кроком стала романна проза Яновського, з якою він виступив у кінці 20-х років. робота в пресі, участь в дискусіях навколо питань, які відстоювало ВАПЛІТЕ (членом якої він був із часу її заснування), а протягом 1926—1927 pp. Яновському працював редактором на Одеській кінофабриці.
В основі майже всіх новел Ю. Яновського 1920 pp. лежить якийсь вирішальний для життя молодого героя момент (родова пристрасть усіх романтиків). Автора-романтика цікавила не еволюція характеру, а поведінка героя в умовах найважчих випробувань. Тенденції революційного романтизму були своєрідною преамбулою його «зрілого» неоромантизму, який найповнокровніше виявився у двох творах прозаїка — романах «Майстер корабля» (1928 р.) та «Чотири шаблі» (1930 p.).
Романтиком революції письменник став добровільно. Не відчувається навіть найменших намірів «утекти в природу» чи поринути «в мистецтво для мистецтва». Проте його революція є національною. Про це гов. роман «Чотири шаблі». Герої — це відроджені в нових умовах лицарі козацького степу, про українське й загальнолюдське жадання волі, сага про українську нескореність.
«Чотири шаблі» в контексті українського неоромантизму 1910—1920-х pp., слід зважити на те, що ця стильова модерністична течія, як і український романтизм XIX ст., пов'язана з найголовнішими суспільно-історичними подіями того часу: активізацією загальної суспільної свідомості, пожвавленням національно-визвольного руху народу, потягу його до національного самовизначення, прагнення людини духовно звільнитися й самореалізуватися в новій дійсності.
У творі, хоч і не дуже виразно, наявна й більшовицька ідея. національна ідея має потужну оптимістичну перспективу, яка перетворюється на далекосяжну романтичну мрію, більшовицька ж —утвердилась у реальній дійсності. Не докладне розгортання конкретно-історичних подій в творі, а загальні історіософські проблеми в контексті національного буття, не аналіз, а вираження найголовнішого, хоча підготовчі матеріали з архіву письменника свідчать, що роман вибудовувався на реальних фактах.Кожен з розділів роману може вважатися окремим викінченим твором — Яновський, таким чином, започаткував в українській літературі новий жанровий різновид роману в новелах. Однак сюжет подій, що об'єднуються між собою загальним романтичним пафосом, має струнку композицію: піднесений початок — зачин, експресивне протікання цієї боротьби, її кульмінація, апофеоз і передбачення фатального кінця — загибелі. Піднесений романтичний пафос перших чотирьох частин роману змінюється осмисленням індивідуальної трагічної поразки кожного героя й через неї — трагедії всього українського народу в останніх розділах. Структура роману — пісенна.
«Ч.ш.»показано нац..-визвольний рухв Укр.часів революц.перевороту та його результати.Скл. з 7 розділів, на поч.. кожного-пісемний зачин.Це роман у новелах –НОВИЙ ЖАНР. Критики засудили як нац.-й, що не правдиво показує дії Ч.армії. «Вершники» написаний з урахуванням ідеології, щоб згладити враження від «Ч.Ш». «В»скл.з 8 новел.поч.»Подвійним колом»-картина степового бою «чотирьох шабель», але вже не проти зовн.ворогів-4ри брати половці (Оверко – укр..армія, Андрій-білогвардієць, Панас-махновець, Іван-комуніст). Бій символ-ситуації в Укр.під час громад.війни. Трагедія згуби 3х братів знецінює перемогу комуніста Івана й окреслює ставлення автора до кривавої сцени братовбивства. «Подв.коло»могло би бути епілогом до «Ч.Ш». Брати проклинають один одного. Крапку в загибелі укр.-го роду Половців ставить комісар Івана Герт, зауважуючи про загибель 3х братів, одного роду та не одного класу. Так класова належність стає визначальною, відсунувши гуманістичну позицію на 2й план.Автор підкреслює, що на всіх синів чекає в морській далі батько Половець, і для нього немає значення під яким прапором вояка- всі його діти.
Найкраща новела «В»-«Дитинство»- гімн дружбі правнука з прадідом (двоє –Данило).старий стає другою душею малого хлопця, вчить складного життя, розраджує.+висвітлено село, каторжну роботу, безземелля, голод, злиденеек життя. Через хлопчака передає автор колорит укр..звичаїв-веснянки по вечорах, вода капле зі стріх солом’яних, козаку мандрівка вже пахне у далі. Несподівана смерть діда- Данилко-самотній, «Топчи землю синок»-остані слова діда.
Епіграф до новели «Шлях армії» Яновський взяв телеграму Леніна до Сталіна 1920р. цей епіграф мав засвідити лояльність письменника режимові та бути запобіжним засобом проти можливих негативних оцінок твору радян.критикою. можливо саме це вртувала життя Я., який на той час перебував під наглдом НКВС.