Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (8 січня 1935, на Полтавщині-13 грудня 1963) — український поет і журналіст, діяч українського руху опору («шістдесятники»).Після закінчення середньої школи в вступив на факультет журналістики Київського університету.Василь Симоненко закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті «Черкаська Правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» "а Черкаську область. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963). Зате уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1930-70-их pp.
ü сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»),
ЗЛОДІЙ Дядька затримали чи впіймали —/Дядька в сільраду ескортували./Дядька повчали і докоряли:/«Як вам, дядьку, не ай-яй-яй/Красти на полі свій урожай!
ü зображення важкого життя рад. людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»),
ОДИНОКА МАТІР Він мовчки впав./Отерпли зорі строгі,/Страждання опустилось на лице,/І краяв темінь/Передсмертний стогін,/Безпомічний і гострий,/Мов ланцет./Його вже не було./А ненависть стожала/Мечами помсти рвалася у світ,/Бо поруч з ним/Прострелені лежали/Твоя любов,/Твої сімнадцять літ.
ü викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»).
БРАМА Дикими, незнаними речами/Марить брама у тривожнім сні,/Де сторожа брязкає ключами/І скриплять ворота затісні./Привиди з кривавими мечами/У накидках чорних, ніби ніч,/Граються безформними м’ячами —/Головами, знесеними з пліч.
ü Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» ).
УКРАЇНІ Коли крізь розпач випнуться надії/І загудуть на вітрі степовім/Я тоді твоїм ім’ям радію/І сумую іменем твоїм.
Доля літ. спадщини С. не відома. Його самвидавна поезія, на сов. Україна лише в незначній частині опублікована в зфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журн. «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в зб. вибраних поезій С. «Берег чекань» (1965 і 1973). В УРСР по смерті С. видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964). зб. поезій «Земне тяжіння» (1964) і вибір з творчості «Поезії» (1966) та зб. новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге вид. зб. «Берег чекань» за кордоном).
1962 року В. Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок у 1963.
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА: Мріють крилами з туману лебеді рожеві, /Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. /Заглядає в шибку казка сивими очима,/Материнська добра ласка в неї за плечима. /Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,/Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Ти знаєш, що ти — людина? /Ти знаєш про це чи ні? /Усмішка твоя — єдина, /Мука твоя — єдина, /Очі твої — одні.
Вона прийшла, непрохана й неждана,/І я її зустріти не зумів./Вона до мене випливла з туману/Моїх юнацьких несміливих снів.