1847 рік. Шевченка заарештовано за участь у Кирило-мефодіївському братстві, а головним чином «за розповсюдження революційноїх поезії», яка спричиняла «волнения умов» . Наступного дня після арешту його відправили під конвоєм до Петербурга, де його було ув’язнено в казематі. Чекаючи близько двох місяців до вироку Шевченко продовжує писати, згодом об’єднавши поезії цього періоду у цикл «В казематі». Цим циклом починається третій період у творчості Шевченка. Цей цикл Шевченка відзначається тематичною розмаїтістю, жанровими і мовнопоетичним багатством: балади, елегії, особиста і громадянська лірика. В них поет втілив незламність своїх переконань, протест проти гноблення, велику любов до знедоленого народу, турботу за його майбутнє. Сум передає за допомогою пісенно-поетичних жанрів, їх мотивів і образності. У вірші «Ой одна, я одна» звучить мотив розлуки, який чітко передає настрої поета.
«Чого ти ходиш на могилу…», «Ой три шляхи широкії», « «Не кидай матері» - казали» - відбивають водночас смуток, страждання уярмленого народу і настрої ув’язненого поета, борця за його волю, пристрасного шукача правди.
Свою безмежну любов до України, турботу про її майбутнє Шевченко висловив у вірші «Мені однаково, чи буду…» Ця поезія позначена глибиною самоаналізу і широтою поглядів. Головний мотив її – самозречення в ім’я щастя і свободи батьківщини, відмова від особистого щастя на рідній землі.
Рідкісною перлиною лірики є «Садок вишневий коло хати». Уява поета відтворює красу весняного надвечір’я на Україні, сповненого гармонії почуттів, спокійної радості буття людей, праці, їх родинного щастя. Такою постає Україна у мріях поета за мурами каземату.
Реальність, справжнє життя українців, поет змальовує у наступному вірші «Рано-вранці новобранці». Дівчина від розлуки з милим, якого віддали в солдати, помирає; минуло багато років, повернувся калікою з солдатчини наречений, та застав лише пустку, біля якої «на милиці шкандибає». Ці промовисті пейзажні образи українського села часів кріпаччини були свідченням горя і страждань знедоленого народу.
«Косар» - смерть втілене в цьому вірші в образі косаря, від коси якого стогне земля. Всевладний косар «кладе горами покоси, не мине і царя».
«Не спалося, а ніч як море…» - розмова двох вартових, росіянина і українця, з однаковою долею.
Весь цикл поезій «В казематі» - новий етап у творчості, яка пролилася ще більшою силою у поезії в засланні.
Його відправляють в заслання в Ороській фортеці під найсуворіший нагляд з забороною писати й малювати.. Та не зважаючи на жахливі умови «існування» Шевченко терпить і не кориться. В короткі години, вільні від муштри, він покидав казарму, пильно приглядався до життя казахів і киргизів, знйомився з їх побутом і народною творчістю. Всупереч суворій забороні, Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, переховуючи їх у захалявній книжечці, які вдалося зберегти (їх було 4 :1847, 1848, 1849, 1850)
Особливо активізує свою малярську і поетичну творчість в Аральській експедиції (1848-49)
1850 року його знову арештовують, причиною арешту був донос одного з офіцерів про порушення царської заборониписати й малювати. Його відправляють до Новопетровського укріплення на безлюдний півострів Мангишлакю Наступних 7 років були найважчими в його житті.
Поетичним вступом до «невільницької музи» Шевченка є вірш «Думи мої, думи мої…», яким відкривається перша захалявна книжечка поета. На засланні поет відточує свою полум’яну поезію.
«А нумо знову віршувать» - ним відкривається друга захалявна книжечка. Хоч яка «лукавая доля» спіткала поета, та він не дорікає їй.
«Неначе степом чумаки» - починає третю книжечку : «Та вже ж нехай хоч розіпнуть, а я без вірші не улежу. Уже два годи промережав, і третій в добрий час почну.»
Цю ж думку поет повторює в поезії «Лічу в неволі дні і ночі», яки мрозкривається четверта захалявна книжечка : «Хоч доведеться розп’ястись, а я таки мережить буду Тихенько білії листи».
Чимало поезій – хвилюючий поетичний щоденник тяжких переживнь.
Значне місце в невольничій поезії посідають зразки автобіографічної лірики. Поет прагне потішити себе спогадами хоч про оремі промінчики свого, і без того не надто щасливого, дитинства.
« І досі сниться…» - «Мені не весело було й на нашій славній Україні», - визнає поет, проте згадує рідкісні радісні моменти – «Мені тринадцятий минало». – відтворюючи окремі події з свого дитинства чи будь яких одій, Шевченко надавав їм яскравого антикріпосницького характеру – «Якби ви знали, паничі…» - подаючи жахливі картини пекла, неволі, роботи тяжкої. Шевченко створив тут гротескний «олюднений» образ «панського бога», який сміється на небесі з народу і радиться з панами, як править миром.
« І виріс я на чужині…» - поет згадує, як йому довелося побувати в рідному селі, і яку біду він там побачив, яке жахливе рабство. Поету боляче, що «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». В уяві постає Україна «без сліду панського».
У вірші «І золотої й дорогої» поет змальовує долю сироти в кріпосничому суспільстві, яка узагальнена в образі «малого хлопчика в селі2, що мов «одірвалось од гіллі, одно однісіньке під тином, сидить собі в одній ряднині», ніколи «воно не бачитиме волі», «даремне пролетять його найкращії літа».
На засланні Шевченко створив і декілька ліро-епічних поем, як «Княжна», «Варнак», сатира «Царі» - розвінчує «святих царів» - можновладних тиранів різних часів, показує їх ницість, деспотизм, свавілля, розбещеність. Сатира спрямована і проти релігії, яка намагалась переконати, що влада арям дана від бога. Тому висновок, який випливає з сатиричної розповіді про «святих царів», стає закликом до знищення будь-якої монархічної влади: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських».
Лише 2 серпня 1857 року Шевченка було звільнено, після смерті Миколи І ( після клоптаня Ф.П.Толстого, віце-президента академії мистецтв).