Рома́н (ф roman — романський) — найпоширеніший у 18—20 століттях епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Головними структурними елементами роману є розповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. Крім оповіді (виклад від першої особи) або розповіді (виклад від третьої особи), роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів), описи, авторські відступи. Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різноманітні — від переваги оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переваги опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису в документальному романі).
Розповідач у своїй класичній формі, сформованій реалістичним романом, — авторитарний творець уявного світу, котрий верховодить образами, формує їх, замикає в міцних, остаточних рамках своєї інтерпретації та оцінки. Роману 20 ст. притаманний інший тип розповідача: розповідач вступає у «діалогічні стосунки з чужими свідомостями»; інші свідомості є рівноправними щодо нього
З»являється перший історичний роман «Чорна рада» Куліша 1846р. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року.Основним історичним джерелом для написання роману Пантелеймону Кулішу слугував Літопис Самовидця, а літературним зразком — романтичні романи шотландського письменника Вальтера Скотта. Проблематика: Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями.Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога, у яку вирушає козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей.Композиція роману насичена пригодницькими елементами. Зокрема це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара. Кульмінаційною сценою є сама чорна рада. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на фоні історичного зламу росте нова сім'я — Петра і Лесі, що уособлює нове покоління.
Марко Вовчок пише романи російською мовою: «Записки причетника» (1869 — 1870), «Теплое гнездышко» (1873), «В глуши» (1875), «Отдых в деревне» (1876 — 1899)), прославилась своїми соціально-психологічними повістями.
М. Страицький пише історичні романи «Облога Буші» (1894), романи «Перед бурей» (1897), «Разбойник Кармелюк» (1908) та інші російською мовою. Прославився як корифей театру;
О. Стороженко заявив про себе як письменника романом "Братья-близнецы" (1857), супроводжуваним авторською жанровою дефініцією "Очерки Малороссии прошлого столетия", яка ясно вказувала на обраний об'єкт художнього моделювання дійсності. Справді, в центрі уваги письменника - сімейна хроніка двох поколінь родини будищанського поміщика Бульбашки, що розгортається в XVIII ст. О. Стороженко не випадково звернувся до цієї теми: в середині XIX ст., коли так яскраво виявилися суперечності кріпосницького суспільства, зокрема паразитизм дворянства, злободенними були художні пошуки причин виродження панівних класів, яке розпочалося ще в минулому столітті, коли козацька старшина перетворилася в "малоросійське" дворянство. В романі яскраво показано, ПЇО вже тоді нащадки відважних предків, опоетизованих М. Гоголем у героїчному образі Тараса Бульби, перетворилися в нікчемних Бульбашок, дні яких минають у заскорузлому провінційному животінні.
Хоча роман написано російською мовою, в ньому нуртує українська стихія. Вже самим зображенням старосвітського панства - всіляких Дудок, Покришок, Драбин, Книшів, Капельок, Малинок, етнографічними описами та історичними екскурсами, докладним змалюванням побуту, введенням поетичних епіграфів до розділів, узятих з народних пісень, прислів'їв, приказок, поминальних плачів та голосінь, з творів Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, використанням у тексті українських слів, словосполучень, ідіом письменник вказує на національну основу твору.
У романі «Хмари» Нечуй-Левицький робив спробу показати нового типу інтелігента. У своїй інтерпретації більшості художніх образів, передусім образів Дашковича і Радюка, письменник ішов від реальних життєвих фактів.Спостереження над діяльністю професорів і студентів Київської духовної семінарії, гуртка «хлопоманів» при місцевому університеті, враження від лектури Тургенєва давали грунт письменникові для осмислення проблеми зближення інтелігенції з народом.
«Одним з перших в українській літературі Нечуй-Левицький змалював побут, настрої, сферу інтересів інтелігенції. Розгорнути в епічному творі картини життя цієї соціальної верстви населення, яка незважаючи на вікові традиції національної культури, освіти, у період 60-70-х XIX століття перебувала на стадії дуже повільного усвідомлення своїх суспільних потреб і можливостей, без відповідного творчого досвіду було дуже важко. І тому Нечуй-Левицький значною мірою використовував результати своїх попередніх художніх пошуків».
У «Хмарах» письменник показує кілька поколінь місцевої інтелігенції: Дашкович і Воздвиженський, Радюк і Кованько, Дунін - Левченко. Як правило, погляди головних героїв «Хмар» виявляються у дискусіях, у їхніх просторих самороздумах — практичної ж реалізації задумів, наприклад, Радюка у творі не показано. Більше того, ентузіастичний герой, злякавшисьосуду місцевих панів і пань, негайно виїжджає на Кавказ.
Натяком на слабодухість провідного персонажа твору може служити і останній розділ роману, де доходить кінця історія «винародовлення» колишнього «народолюбця» Дашковича. Символічний сон-видіння старого професора підводить читача до думки, що у денаціоналізації інтелігенції винні не лише «чорні хмари», «каламутне море», а її власна безпорадність.
«З огляду на час написання роману, на прикмети, зафіксовані у тексті, фінал обох сюжетних ліній закономірний: Радюк рятується від переслідувань, від висилки; Дашкович тяжко переживає крах своїх наукових спроб, свого «заблукання в хащах та нетрях», переживає болюче й пізнє прозріння».
Франко пише соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.), у якому відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892 р.), «Основи суспільности» (1895 р.) і «Перехресні стежки» (1899—1900 рр.). «Петрії і Довбощуки» Сюжетних ліній у романі „Петрії і Довбущуки” можна виділити чотири, причому це головні сюжетні лінії. Перша серед них (магістральна) репрезентує боротьбу родів Довбущуків і Петріїв за славетний скарб Олекси Довбуша. Друга сюжетна лінія (напівфантастична, напівреальна) містить у собі дії самого Олекси Довбуша. Третя (з сильною пружиною метаморфози) – лінія діянь Ісаака Бляйберга-Довбущука. Четверта (драматично-авантюрна) складається з пригод злодіїв.
Відштовхуючись від хитросплетіння подій і пригод, химерності сюжету, розгалуження, численні вузли якого охоплюють різноманітні сфери життя і багатство проблем, безлічі замішаних в інтригу персонажів, І.Денисюк виводить жанрове означення твору „Петрії і Довбущуки”: „…роман химерний, з рисами пригодницького і так званого злодійського роману.”«Петрії і Довбощуки» це авантюрно-пригодницький роман, ускладнений фантастичними фольклорно-легендарними елементами, підкладку якого становить ідея соціального і національного визволення українського народу.
Панас Мирний «Хіба ревуть воли…» роман, написаний братами Панасом Мирним (Панас Якович Рудченко) та Іваном Біликом у 1875 році. Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова. У романі розкрито соціальну дійсність у всіх її суперечностях, у різних виявах – соціальних, побутових, історичних; показано як соціалоно-економічні умови формували характер особистості, визначали її поведінку. За Хропком: головна ідея – «Воли- символічний образ уярмленого селянства – не ревли, якби булощо їсти й пити». Через прозорість символіки твір перейменували на «Пропаща сила».
Композиція: складається з 4 частин, що містять 30 розділів. В першій частині зображено дитинство, юнацькі та парубочі літа Чіпки, формування його характеру; у другій- історія села Піски, що ніби порушує природній хід подій, розкриває соціально-історичну основу, з2ясовує витоки кривд і бід народних; у третій частині подано причини, що поставили Чіпку на слизьку дорогу; у четвертій – розкрито трагедію бунтара-розбишаки. Три головні сюжетні лінії: Чіпка, Максим Гудзь, село Піски.
Отже в цей період роман розвивається так:
З»являється перший Історичний (Чорна рада)
Про інтелігенцію (Хмари)
Є романи написані російською (Марко Вовчок)
Соціально-психологічний роман (хіба ревуть)