Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.
Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа
Слова протилежні за значенням називаються антонімами, слова різного значення, але однаковою вимовою — омонімами.
Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням:
Ø з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві);
Ø з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’);
Ø контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.;
Ø абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів), що виникають здебільше в наслідок нашарування різнодіалектних чи різномовних слів (госпо́дар — хазя́їн; риска́ль — за́ступ — горо́дник — лопа́тка), поки мововжиток їх не розділить у 1 групі.
Синоніміку вивчають семантика й лексикологія.
«Короткий словник синонімів української мови» склав Пилип Деркач (4 279 синонімічних рядів, частково зі стилістичними позначками, К. 1960).
«Матеріали до синонімічного словника української мови», зібрані Андрієм Багметом, друкувалися в ж. «Вітчизна» (1959, ч. 2 — 1962, ч. 7).
Синоніміку Т. Шевченка досліджував В. Ільїн, М. Коцюбинського — Л. Паламарчук, І. Франка — І. Ощипко, Лесі Українки — І. Олійник, М. Рильського — Ґ. Колесник.