Класифікація здібностей та рівні їх розвитку.

Доки людина не розпочала певної діяльності, в неї існують лише потенційні здібності до її виконання, які є властивостями її особистості, що частково розвинулися із задатків, але більш сформовані її досвідом. Але як тільки вона починає свою діяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, які не лише проявляються, але і формуються в цій діяльності.

Всі здібності людини, як психічні явища, можуть бути поділені на 4 групи, які показані на схемі (мал. 1.8.1.).

 

Мал. 1.8.1. Класифікація здібностей(за К.К.Платоновим)

 

Елементарні (прості) загальні здібності притаманні всім людям, хоча і з різним ступенем вираження – це основні форми вираження психічного відображення: здатність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам’ятовувати. Адже кожний елементарний прояв цих здібностей – це відповідна дія, яка виконується особистістю з різною успішністю: сенсорна, розумова, вольова, мнемічна – і навіть може стати відповідною навичкою. Ці елементарні загальні здібності лежать в основі трьох інших груп здібностей.

Елементарні (прості) часткові здібності, які притаманні не всім людям, - це найважливіші якості особистості, такі, наприклад, як окомір, музичний слух, критичність мислення, доброта, рішучість і наполегливість, смислова пам’ять і т.п. всі ці і більш складні властивості особистості проявляються у відповідній діяльності, якість якої залежить від них.

Складні загальні здібності притаманні, в тій чи іншій мірі, всім людям. Це здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним, естетичної і моральної діяльності. Кожна із здібностей, які входять до цієї групи, мають власну складну структуру. Тому, на відміну від елементарних здібностей, про які говорять в однині: воля як здібність до досягнення мети, здібність мислення і т.п., про складні здібності говорять у множині: здібності до навчання, здібності до того чи іншого виду праці і т.п.

Складними частковими здібностями, які притаманні уже не лише в різній мірі, але і взагалі не всім людям, є здібності, які розвивалися в історії людства спочатку до ремесел, а потім до професій. Їх називають професійними, специфічними, спеціальними, особливими.

Вірним є твердження, що “кожна людина здатна до чогось корисного для громадськості”. Так учень, який не здатний бути монтажником-висотником, водієм чи налагоджувальником автоматичних ліній, може бути не лише здібним, але й талановитим верстатником, оператором чи кухарем.

Нездатність до певного виду трудової діяльності – це значно складніше, ніж відсутність здібностей. Нездібність, як негативна здатність – це також певна структура особистості, до складу якої входять негативні для цієї діяльності її риси. Адже емоційно-моторна нестабільність, яка призводить до напруженості − це не лише відсутність емоційної врівноваженості; незібраність учня – це не лише відсутність у нього уваги.

Високі показники у виробничій діяльності можуть бути досягнуті учнями з різними психологічними структурами особистості. Невстигання ж у загальному і професійному навчанні, зазвичай, більш чітко визначається тією чи іншою психологічною структурою особистості.

Іноді про здібності учнів говорять лише тоді, коли вони виняткові, проявляються як обдарованість чи наближуються до таланту, що є невірним.

Обдарованість – це сукупність ряду здібностей, яка обумовлює особливо успішну діяльність людини у певній галузі та виділяє її серед інших високим рівнем задатків, схильностей, які навчаються цій діяльності чи виконують її в тих же умовах. Обдарованість, зазвичай, проявляється в різнобічних здібностях і межує з талантом. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Існує загальна і спеціальна обдарованість. Оскільки вона виявляється в конкретних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну та інтелектуальну обдарованість. Вона є поєднанням вродженого і набутого індивідом.

Талант – (від гр. talanton - вага, міра) – природний хист, обдарованість, вища ступінь здібностей людини до певного виду діяльності (творча, наукова, поетична, виробнича), що виділяється серед інших своєю новизною, оригінальністю, досконалістю і має високу соціальну значущість. Це здатність до певної діяльності, яка проявляється як творчість. Високий рівень творчості при виконанні діяльності – здатність таланту. Талановита людина створює щось нове в своїй роботі. Талановитість близька до геніальності, але менша за значенням. Поява таланту – суспільно обумовлене явище, бо саме суспільство в процесі свого розвитку стикається з важливими проблемами, які вдається розв’язати лише обдарованим людям. Талант слід шукати в фізичній організації людини (особливості нервової системи, гострота органів чуттів, неповторне бачення світу, гнучкість пальців, тіла, спритність, швидка реакція тощо). Ті властивості особистості, які визначають талант, одночасно є рисами характеру, так що талант зближує здібності з характером. Про наявність таланту варто судити за результатами діяльності, які повинні відрізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу.

Геніальність (від лат. genialis – що володіє генієм, винятково талановитий) – вища ступінь обдарованості, найвищий рівень розвитку здібностей – як загальних, інтелектуальних, так і спеціальних. Про її наявність можна говорити лише при досягненні особистістю таких результатів творчої діяльності, що являють собою епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Творчість геніальної людини має для людей історичне і обов’язково позитивне значення. Відмінність генія від таланту не стільки в мірі обдарованості особистості, скільки в тому, що геній створює епоху в галузі своєї діяльності. Тому геніальність – явище не психологічне, а соціологічне, суспільне.