Поділ праці, зумовлений розвитком мануфактурного і фабричного виробництва, привів до значного підвищення продуктивності праці. Поте це позитивне явище супроводжувалося негативними процесами, що позначалися на умовах існування кожного робітника. Поділ праці став можливим завдяки тому, що відбулася диференціація технологічних процесів, тобто вони були подрібнені на окремі операції. Це дало можливість спеціалізувати робітників за операціями, знизивши рівень їхньої кваліфікації і відповідно заробітної плати.
Особливо важкі умови створилися для робітників у системі фабричного виробництва. Не маючи ніяких теоретичних технічних знань і, володіючи дуже обмеженим колом елементарних трудових навичок, робітники не були підготовлені до зміни професії і тому за всяку ціну намагалися утриматися на своєму робочому місці, дозволяючи фабрикантові безсоромно оббирати себе. Водночас потреба в зміні професії (повній або частковій) виникала увесь час у зв’язку з технічним прогресом. Під впливом конкуренції капіталісти змушені були невпинно вдосконалювати технічну базу виробництва. Це приводило до суперечності між технічною базою великої промисловості, яка висувала до робітника високі вимоги, і його справжніми можливостями. Отже, велика промисловість, „як питання життя і смерті, ставить завдання: потворність нещасного резервного робітничого населення, яке тримають про запас для мінливих потреб капіталу в експлуатації, замінити абсолютною придатністю людини для мінливих потреб у праці; часткового робітника, простого носія певної часткової суспільної функції, замінити всебічно розвиненим індивідом, для якого суспільні функції є способом життєдіяльності, що приходять на зміну один одному”.
В той же час практикою було доведено, що поєднання навчання з продуктивною працею потрібне для виховання всебічно розвиненої людини: „З фабричної системи, як можна простежити в деталях у Роберта Оуена, виріс зародок виховання епохи майбутнього, коли для всіх дітей понад певний вік продуктивна праця сполучатиметься з навчанням і гімнастикою не тільки як один із засобів для збільшення суспільного виробництва, але й як засіб для вироблення всебічно розвинених людей”.
Сама ідея поєднання навчання з продуктивною працею не була новою. Вона зустрічається у творах Томаса Мора, Шарля Фур’є, Роберта Оуена та інших видатних робітників освіти для дітей трудящих.
Проте наукового обґрунтування як засобу всебічного розвитку особистості ця ідея набула лише в ХІХ ст. Цього вдалося досягти, коли принцип навчання з продуктивною працею зв’язали з сучасним для тог часу рівнем виробництва, тобто з великим капіталістичним виробництвом.
Прогресивні мислителі середньовіччя, розуміючи потребу забезпечення підростаючому поколінню вільного вибору професії, вважали за можливе досягнення мети ознайомленням учнів з багатьма професіями, тобто через багаторемісництво.
Новий підхід до розв’язування проблеми ґрунтувався на зовсім іншій основі. Було доведено, що з виникненням великої промисловості наука стає продуктивною силою, що прогрес у галузі техніки, технології і організації виробництва ґрунтується на досягненнях природознавства. Тому до ознайомлення з основами виробництва треба підходити з позицій тих природничонаукових закономірностей і явищ, які покладено в основу виробничих процесів.
Прихильники нового підходу розглядали політехнічну освіту як засіб ознайомлення учнів з основами виробництва, підготовки їх до вільного вибору і заміни професії в зв’язку з дією закону переміни виду праці.
Розглядаючи методологічні основи школи, не можна не зазначити, що під час перебудови народної освіти робляться спроби переглянути ряд принципових положень, які стосуються також трудового навчання. Ці спроби ще не знайшли логічного завершення та відображення у навчальних планах і програмах. Тому про них можна говорити, як про певні тенденції, які відбивають вимоги часу і повинні бути враховані у практичній діяльності школи.
У зв’язку з продуктивною працею учнів підкреслюється, що вона повинна бути добровільною, а не обов’язковою, як це передбачається нині. Таке твердження не можна вважати безпідставним, проте не можна і не бачити, що для здійснення його у нашому суспільстві ще не створено належних умов. Досвід показує, що залучення дітей до продуктивної праці на підприємствах не викликає інтересу у більшості учнів та не знаходить підтримки у їхніх батьків. Це пояснюється неправильним уявленням про загальнолюдські цінності у галузі трудової підготовки та виявляється у зневажливому ставленні до робітничих професій. Тому основним шляхом залучення учнів до продуктивної праці на сьогодні залишається предмет „Трудове навчання”. Відмовлятися від нього ніяк не можна. Між тим такі пропозиції вносяться і знаходять певну підтримку.
До новітніх вимог щодо продуктивної праці, які стосуються методологічної сторони справи, слід віднести таку, як диференціація її змісту. Незважаючи на те, що трудове навчання на сьогоднішній день є навчальним предметом, який у школі найбільше відповідає зазначеній вимозі, його резерви далеко не вичерпані. За своєю природою трудове навчання дозволяє диференціювати зміст навчального матеріалу для кожного учня, тобто забезпечити індивідуальний підхід у змістовному плані. Таке твердження випливає з особливостей як змісту трудового навчання, так і з суті форм та методів організації навчальної діяльності, які тут застосовуються.
Деякі проблеми на рівні методології виникають у зв’язку з перебудовою при здійсненні профорієнтаційної та виховної роботи.
У всьому цивілізованому світі профорієнтаційна робота розглядається як одна з спеціальних програм захисту прав людини, яка гарантує кожному об’єктивну характеристику його можливостей щодо вибору трудового шляху, таких шлях має відповідати психофізіологічним особливостям людини та враховувати інтереси суспільства.
У Радянському Союзі питання ставилось зовсім інакше. Профорієнтаційної служби не було. Спеціалісти (методисти, консультанти) не готувались. Направлення на роботу здійснювалося за розпорядком. За закликами комсомолу молодь, не маючи ніякої кваліфікації, виїздили на „будівлі комунізму” у Сибір, на Далекий Схід. Отже, працевлаштування в Радянському Союзі здійснювалось без врахування прав людини і навіть її можливостей.
До трудового виховання у багатьох країнах ставляться індиферентно, не вважають його одним із завдань загальноосвітньої школи. На думку деяких західних ідеологів, людина має самостійно обирати або шлях продуктивної діяльності, або ж існування на соціальні допомоги, які багаті держави спроможні надати. Такий підхід протирічить традиціям українського народу, які закладені з прадавніх часів у його ментальність. В українському суспільстві завжди трудове виховання починалось у сім’ї, а потім до цього підключались навчальні заклади. Немає ніяких підстав змінювати цю методологію і в сучасній школі.
З точки зору методології слід зазначити, що трудове навчання разом з іншими освітніми предметами відіграє важливу роль у здійсненні таких загальноосвітніх завдань, як розумовий і фізичний розвиток, моральне, економічне, екологічне та естетичне виховання учнів, формування їхнього світогляду в цілому. Це досягається завдяки специфічним особливостям трудового навчання. Залучення до участі у різних видах конструкторсько-технологічної діяльності є ефективним засобом розумового розвитку школярів, фізіологічно обґрунтовані норми фізичного навантаження у процесі практичної діяльності сприяють загальному розвиткові організму, вдосконаленню координації рухів та інших сенсомоторних якостей особистості. Систематична участь учнів у колективних трудових процесах створює основу для виховання таких важливих для сучасної людини якостей, як комунікативність, взаємодопомога, підприємливість, сприймання здорового духу суперництва. Заняття художніми промислами стимулюють культурний розвиток учнів через виховання естетичного смаку та розуміння прекрасного.
У процесі формування технологічних понять і вмінь учні краще засвоюють закономірності розвитку суспільства і включаються в активну перетворювальну діяльність. Поєднання навчання з продуктивною працею забезпечує дієвість їхніх поглядів та переконань, сприяє досягненню єдності світогляду та повсякденної практичної поведінки. В цьому полягає загальноосвітнє значення трудового навчання, його актуальність для сучасного освітнього процесу в Україні. Трудове навчання повинно стати невід’ємною складовою частиною особистiсно орієнтованої моделі освіти, сприяти забезпеченню формування соціально-активної особистості, здатної до конструктивного перетворення довкілля на засадах гармонії, краси і доцільності.
В основу визначення змісту трудового навчання покладені такі теорії:
· психолого-педагогічна теорія гармонійного розвитку особистості;
· психологічна теорія діяльності;
· психологічна теорія переносу.
Проблема гармонійного розвитку школярів існує реально. проведені свого часу Академією медичних наук дослідження засвідчили однобічне перевантаження учнів розумовою діяльністю. Внаслідок цього діти, які навчаються на „добре” і „відмінно” (від 7 до 12 балів), по закінченні школи мають близько 3-4 хронічних захворювань.
Фізіологи ж доводять, що найефективніше розвантаження дитячого організму від розумової втоми відбувається при переході до фізичної праці. Саме таку переорієнтацію забезпечує трудове навчання, в якому до 80% навчального часу займають різні види практичної роботи.
Завдяки опорі на творчу продуктивну працю трудове навчання позитивно впливає також на інтелектуальний і духовний розвиток дітей.
З погляду теорії діяльності, особливістю трудового навчання є тісне поєднання навчання з продуктивною працею. Всі знання, які здобувають учні, відразу ж знаходять застосування, а вся практична діяльність є суспільно корисною.
Навчання, при якому теорія пов’язується з продуктивною працею, має якісно іншу загальноосвітню і виховну цінність. При значній економії часу і зусиль, крім самого оволодіння знаннями і вміннями, такий зв’язок забезпечує розширення і закріплення знань. Підтверджує їхню доцільність, забезпечує розуміння значення для потреб людини.
Іншою особливістю практичної діяльності школярів у трудовому навчанні є його продуктивний, а не тренувальний характер. Це позитивно впливає на мотиваційну основу навчання, дозволяє залучати до ефективної діяльності усіх без винятку учнів. Нарешті, слід врахувати, що пізнавально-практична діяльність учнів у трудовому навчанні ґрунтується на тісному зв’язку з основами наук. Це сприяє розвитку цікавості дітей до вивчення інших шкільних предметів, а значить і вирішенню загальноосвітніх завдань школи.
Особливе місце у визначенні змісту трудового навчання посідає психологічна теорія переносу.
Це викликане тим, що предметом вивчення в трудовому навчанні може бути безліч технічних об’єктів, технологічних процесів чи форм організації праці. Тому виникає потреба відбирати з них найтиповіші з урахуванням дидактичних вимог. При цьому необхідно, щоб учні одержували уявлення не лише про той конкретний матеріал, який увійшов до навчальних програм, але й усвідомлювали його зв’язок з виробничими об’єктами і процесами, котрі залишилися поза межами програми. Це й досягається за рахунок переносу знань, умінь і способів діяльності в нові умови.
Така ж ситуація характерна і для профорієнтаційної роботи зі школярами. Відомо, що у сучасному виробництві налічується тисячі професій. Ознайомити учнів з такою їх кількістю неможливо, та в цьому немає й потреби.
Сучасна професіографія обґрунтовує можливість групування всіх професій на основі виділення декількох основних видів діяльності. В кожній з цих груп можна визначити типові професії, з якими і слід ознайомити учнів. При необхідності вони можуть здійснити самостійний перенос професіографічних знань та вмінь на вибрані сфери трудової діяльності.
Детальніше профорієнтаційне спрямування трудового навчання буде розглянуто при вивченні навчальної дисципліни „Професійна орієнтація і методика профорієнтаційної роботи”.