Принцип наочності в навчанні відомий з часів Я.А. Коменського: таке навчання повинно містити безпосереднє сприйняття учнями конкретних образів предметів які вивчаються, процесів і дій. Але наочність тісно пов’язана з мисленням. Успіхів у навчанні можна досягти при поєднанні чуттєвої і абстрактної діяльності: відчуття повинно перетворюватися в поняття, і з поняття – складатися думка, а думка – перетворюватися в слова. Педагоги і психологи показали, що необхідно розширити традиційний дидактичний принцип наочності, розглядати його у поєднанні з абстрактним мисленням, словом, практичними діями. З метою ефективного використання наочності у трудовому навчанні вчителю необхідно:
- поєднувати показ технічних об’єктів, які вивчаються учнями, технологічних процесів, трудових дій, а також наочних посібників, дослідів, умовно-символічних зображень (схем, креслень, таблиць і т.д.), навчальних кінофільмів, діафільмів, діапозитивів та ін., з поясненням вчителя і бесідами, з аналітико-синтетичною діяльністю учнів;
- спонукати учнів до активної, самостійної репродуктивної і пошукової діяльності, застосовувати індуктивні і дедуктивні методи.
З) оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм навчання.
Індивідуальний підхід до учнів обумовлений, в основному, їх фізіологічними (тип вищої нервової діяльності, співвідношення сигнальних систем), психологічними (процес сприйняття, уваги, мислення, пам’яті та ін.) і особистісними (моральні якості, риси характеру, мотиви поведінки, відношення до праці та ін.) особливостями. При здійсненні принципу поєднання колективних та індивідуальних форм навчання вчителю рекомендується:
- поєднувати колективні та індивідуальні форми навчання, організовувати суспільно-корисну, продуктивну працю учнів;
- систематично і всебічно вивчати індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку колективу класу і на цій основі корегувати навчально-виховний процес;
- використовувати учнівський колектив для надання виховних дій на окремих учнів;
- диференціювати за складністю завдання учнів з урахуванням рівня їх розвитку та їх теоретичної і практичної підготовки;
- проводити у випадку необхідності індивідуальні інструктажі, бесіди, консультації.
К) міцність і дієвість результатів навчання.
Засвоєння знань, умінь та навичок являє собою процес їх отримання, поглиблення, уточнення та закріплення. Для здійснення цього принципу вчителю рекомендується:
- ретельно відбирати навчальний матеріал, який підлягає міцному засвоєнню учнями, актуалізувати його при організації процесів викладання і учіння;
- досягати обдуманого заучування і запам’ятовування основних формул, визначень понять, послідовності трудових дій;
- широко використовувати тренувальні вправи для закріплення знань, умінь та навичок учнів;
- створювати ситуації що змінюються, для застосування учнями набутих знань, умінь та навичок;
- періодично проводити узагальнюючі залікові і контрольні роботи (перш за все практичні роботи);
- приймати участь у складанні характеристик учнів, в яких відображаються освітні, виховні і розвивальні результати навчання;
- використовувати інформацію підприємств і навчальних закладів, куди поступили працювати чи навчатися випускники школи, для оцінки результатів своєї роботи з учнями і внесення корективів в навчально-виховний процес.