У сучасній психології є декілька теоретичних підходів до вивчення особистості, які ґрунтуються на різних концепціях. Нараховується, як найменше, 48 варіантів теорії особистості. В основному вони зводяться до виявлення поведінки (В) людини, яка залежить від внутрішніх суб’єктивно-психологічних властивостей (Р), або соціального оточення чи особливостей ситуацій (Е), в якій особистість знаходиться.
1. Психодинамічні теорії В = F (Р) – поведінка особистості залежить тільки від внутрішніх психологічних властивостей індивіда.
2. Соціодинамічні теорії В = F (E) – у поведінці особистості головна роль відводиться зовнішнім ситуаціям.
3. Інтеракціоністичні теорії В = F (Р, E) – взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів в управлінні актуальними діями людини.
4. Експериментальні теорії – на аналізі і узагальненні зібраних дослідницьким шляхом фактів. Є неекспериментальні – спираються на спостереження, досвід, не звертаючись до експерименту.
5. Структурні – виявлення структури особистості і системи понять, якими вона описується.
6. Динамічні – перетворення, зміна і розвиток особистості, тобто її динаміка – основна її тема.
Розглянемо коротко найпоширеніші конкретні теорії особистості.
“Теорія рис” Г. Олпорта, Р. Кеттела – відноситься до психодинамічних, експериментальних, структурно-динамічних – охоплює все життя людини і описує її як особистість в поняттях, які характеризують внутрішні психологічні властивості. Люди за нею відрізняються за набором і ступенем розвитку у них окремих, незалежних рис, а опис цілісної особистості можна отримати на основі тестологічного або іншого, менш суворого її обстеження (узагальнення життєвих спостережень різних людей за цією особистістю, виявлення і оцінка рис на основі вивчення мови – слів, за допомогою яких описується особистість). Більш строгий метод – факторний аналіз на основі самоаналізу, опитування, спостережень і статистичної обробки. Р.Кеттел виділив 16 особистісних рис. Доповнив їх Р. Мейлі – до 34 рис. В цілому ж зараз описано біля 200 рис.
Недоліки – не чіткість у виборі рис (від 5 до 34 і т. д.) – не можна передбачити поведінку людини; не враховується ситуація поведінки.
Теорія соціального научіння – соціодинамічна, експериментальна, структурно-динамічна – розглядає все життя людини і описує її як особистість в термінах поведінки. Основа – вчинок або серія вчинків, їх оцінка з боку інших.
Теорія особистості У. Майшела – інтеракціоністична – особистісні фактори, які разом з ситуацією визначають поведінку людини, поділяється на ряд груп:
- здібності (що може сам, незалежно від ситуації, зробити зараз);
- когнітивні стратегії (способи сприймання і оцінки ситуації, вибір форм поведінки у ній);
- очікування (оцінка вірогідних наслідків здійснених в даній ситуації вчинків);
- цінності, тобто, що є для цієї людини цінність, має сенс, значення;
- плани поведінки, способи її суб’єктивної регуляції – люди діють за визначеним планом, звичними способами.
Психодинамічна теорія особистості. З. Фрейда – психодинамічна, неекспериментальна, структурно-динамічна, охоплює все життя людини і використовує для опису її як особистості внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу її потреби і мотиви. Заслуга в розробці безсвідомого і захисних механізмів, їх роль в детермінації поведінки.
Гуманістична теорія особистості (А. Маслоу, К. Роджерс) – психодинамічна і одночасно інтеракціоністична (по різному), неекспериментальна, структурно-динамічна, охоплює весь період життя людини і описує її як особистість то в термінах внутрішніх властивостей і особливостей, то в термінах поведінки. Основна увага в теоріях цього типу (їх декілька) зосереджена на описі будови та розвитку внутрішнього досвіду людини в тому його вигляді, в якому він поданий самій людині в її свідомості і мисленні.
Теорія К. Роджерса базується на тому, що кожна людина володіє прагненням і має здатність до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям для цієї теорії є поняття “Я” – включає уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і намічає перспективи особистого розвитку. “Я – концепція” може бути позитивною, амбівалентною (протиріччя), негативною. Вона може бути реальною, видуманою і спотвореною. Узгодженість “реального Я” і “ідеального Я”. Основна потреба людини – це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і вираження самого себе.
Теорія особистості Л.І. Божович – психодинамічна, експериментальна, структурно-динамічна, охоплює період розвитку особистості з раннього дошкільного віку до юності і використовує для опису особистості поняття, які характеризують внутрішні властивості і особливості людини. Спирається на введені Л.С.Виготським поняття про ведучу діяльність і соціальні ситуації розвитку особистості та виводить “внутрішню позицію” – як передумову до її розвитку, яка розуміється як сукупність провідних мотивів діяльності.
Теорія особистості О.М. Леонтьєва – структура і розвиток особистості на основі діяльності. Це психодинамічна, неекспериментальна, структурно-динамічна теорія особистості; охоплює все життя людини та описує особистість в психологічних (мотиви) і поведінкових (діяльність) термінах. Основою внутрішньої характеристики особистості є її мотиваційна сфера. Другим поняття є “особистісний смисл” (ценз) – виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент спрямована, до її мотивів. Чим більше видів діяльності, тим внутрішньо багатша особистість.
В практиці роботи психофізіологів широко використовується структура особистості, яка побудована на основі концепції С. Я. Рубінштейна. Вона включає 6 основних психологічних сфер особистості:
1) потребо-мотиваційна сфера (інтереси, нахили, наміри, мотиви);
2) характерологічні особливості (основні риси характеру, які проявляються в системі провідних ставлень особистості до праці, людей, себе, навколишнього світу: ініціативність, наполегливість, любов до праці, лідерство, готовність до співпраці, спілкування, конфліктність, самоврівноваженість, віра в свої сили, бережливість, акуратність тощо);
3) емоційно-вольова сфера (емоційна стійкість і напруженість, тривожність, емоційні переживання, особливості прийняття рішення, вольові якості);
4) інтелектуальна сфера (показники продуктивності і своєрідності інтелектуальної діяльності, які будуються на основі психічних процесів пам'яті, уваги, мислення, уяви);
5) комунікативна сфера (показники комунікативних якостей, стилю міжособистісного спілкування);
6) психофізіологічні особливості (основні властивості нервової системи — сила, врівноваженість, рухливість)