Діяльність учня на уроці праці полягає у сприйнятті, запам’ятовуванні, обробці та використанні інформації, яка до нього надійшла. Перший бік діяльності визначається наявністю в людини органів відчуття, за допомогою яких сприймаються зовнішні подразники. Зокрема, інформація надходить через аналізатори органів відчуття: зоровий канал, слуховий, дотиковий, кінестезичний, нюховий, смаковий.
Через зоровий канал сприймається яскраво-кольорова інформація: реальні образи, явища, процеси; площинні зображення; знакова інформація (текст, формули, умовні позначення, схеми, креслення і т.д.). Засвоєння цієї інформації здійснюється учнем за допомогою методів спостереження та читання.
Через слуховий канал надходить звукова інформація. Це перш за все мова, яка виступає важливим засобом передачі знань. Під час навчання учень зустрічається також з ритмічними звуками (робота мотора, коливання маятника, музика і т.д.) і шумами, які супроводжують багато трудових процесів. Сприйняття звукової інформації здійснюється методом прослуховування.
Дотиковий канал надає інформацію про властивості поверхні об’єктів, що аналізуються, про тиск, який здійснюється на поверхню, наявність вібрації, теплові властивості тіл. Через дотиковий канал інформація надходить під час безпосереднього контакту з об’єктом, який аналізується, тому основний спосіб отримання інформації за цим каналом – дотик.
Інформаційний канал, з яким пов’язані кінезтезичні (рухові) відчуття, дозволяє робити висновки про положення тіла у просторі під час виконання робочих рухів (робоча поза, положення ніг, рухи рук, пальців, поворот голови і т.д.).
Засобом інформації для учнів може бути також запах. Його значення особливо важливе під час навчання учнів кулінарним роботам, підготовки із спеціальності “продавець продовольчих товарів” і т.д.
Смаковий канал дає можливість отримувати інформацію про споживчі властивості продуктів харчування, кулінарних виробів і т.д. Засвоїти цю інформацію можливо на основі методу смакової проби.
Інформацію, яка надходить за всіма каналами, учень під час навчання повинен не лише сприйняти, але й запам’ятати. Запам’ятовування інформації тісно пов’язане з тим, в якій мірі учні можуть керувати своєю увагою. Втримування уваги на будь-якому предметі, його концентрація на окремих сторонах цього предмету можливі при умові нагадування собі, яке є важливим методом під час запам’ятовування інформації.
Міцність засвоєння інформації багато в чому залежить від того, наскільки усвідомлений призначений для запам’ятовування матеріал, в якій мірі зрозуміла логіка його побудови. Тому з’ясування змістових зв’язків інформації – необхідний метод під час її запам’ятовування.
Процес засвоєння інформації у переважній більшості випадків є неодноактним. Нечасто вдається запам’ятати матеріал або оволодіти способом роботи з першого знайомства з ним. Практично завжди необхідне повторення. Методом засвоєння інформації слугують розумові та рухові вправи.
Отримана учнем інформація в процесі розумових операцій стає знаннями. Мислення пов’язане з операціями аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення і систематизації, абстрагування і конкретизації. Навчитися цьому можливо методом рішення типових задач за заданими алгоритмами і вирішення проблемних, творчих завдань, як теоретичних, так і практичних. Для вільного оволодіння та використання рухових операцій з координації форми руху, статичних положень і величини зусиль, що прикладаються необхідними є навчально-профілактичні роботи та суспільно корисна, продуктивна праця, які виступають в якості методів обробки і використання учнем інформації про способи виконання трудових дій.
Керування діяльністю учнів здійснюється вчителем за допомогою методів викладання. Вчитель повідомляє учням теоретичну і практичну інформацію, організовує закріплення навчального матеріалу, стимулює процес обробки і використання учнями засвоєної інформації.
Методи, якими здійснюється передача інформації, залежать від виду її подання. Носієм інформації може бути освітленість, колір, форма реальних предметів, їх зображення. Інформація передається також знаками, символами, з допомогою звуків, запахів. У трудовому навчанні важливим джерелом інформації слугує практична діяльність учнів і вчителя.
Той чи інший метод викладання стимулює відповідний метод учіння, Сполучною ланкою тут виступає або відповідна інформація, яку вчитель праці передає учням, або відповідні завдання вчителя учням.
На вибір методів викладання і учіння впливають різноманітні фактори, його зміст, форми організації.
Для кожної порції навчального матеріалу, який заданий у поурочному плані, визначається вид інформації, а також методи її передачі та закріплення. Наприклад, розглянемо структуру заняття з технічної праці, на якому вивчається технологія виготовлення деталей. (Навести приклад плану-конспекту).
Вибір методу викладання – процес творчий. Матеріал з однієї і тієї ж теми для учнів різних вікових груп слід подавати різними методами. Для молодших і середніх школярів доцільно зробити наголос на поясненні в поєднанні з демонстрацією реальних предметів, явищ, процесів, об’ємних моделей і макетів, барвистих малюнків. У старших класах учні добре сприймають усний виклад та різноманітні знакові образи (схеми, таблиці, текст і т.д.). Нажаль, зачасти для повідомлення учням інформації у вигляді формул, схем, креслень, таблиць, цифрового матеріалу вчитель використовує лише записи на дошці, мало використовуючи інші засоби. Така методична одноманітність різко знижує якість сприйняття учнями навчальної інформації.
Навіть для учнів однієї вікової групи, але різних класів інколи виникає необхідність викладати один і той же навчальний матеріал різними методами. Це пов’язане з тим, що в різних навчальних ситуаціях виявляються ефективними різні методи вчення. Готуючись до проведення занять, необхідно планувати декілька методичних варіантів використання методів, що дозволить гнучкіше проводити процес навчання.
Ефективність використання будь-якого методу викладання в значній мірі залежить від того, наскільки вміло вчитель володіє різними методичними прийомами. Наприклад, можна на дошці попередньо написати план розповіді, для того, щоб учні бачили логіку зв’язків окремих змістових частин. Пункти плану можна заносити на дошку в міру викладення матеріалу, можна також повідомляти усно та у вигляді висновку після подання відповідної порції інформації. Подібні доповнення або зміни в реалізації методу викладання і називають методичними прийомами.
На відміну від обмеженої кількості методів перелік методичних прийомів чисельний, кількість прийомів зростає, оскільки вчителі проводять постійну роботу із вдосконалення методів навчання. Методичні прийоми дозволяють посилити виховну функцію методів навчання, вдосконалювати їх з метою здійснення розвивального навчання, підвищення ефективності формування в учнів навичок самостійної роботи.
Для визначення критеріїв оптимального вибору методів навчання важливе те місце, яке займає сама процедура їх вибору в структурі навчального процесу.
При плануванні процесу навчання вчитель, як відомо, повинен здійснити такі наступні операції :
1. Визначити завдання вивчення теми шляхом ознайомлення з програмою та методичними вказівками по темі (завдання формування знань, умінь, навичок, прийомів навчально-пізнавальної діяльності тощо)
2. Ознайомитися зі змістом навчального матеріалу по темі у підручнику, та виділити основні наукові та виховні ідеї, поняття, закони, вміння, навички тощо, які повинні бути засвоєні учнями у відповідності з поставленими завданнями.
3. Обґрунтувати логіку розкриття теми у відповідності з закономірностями засвоєння знань, принципами систематичності, послідовності, зв’язку навчання з життям, теорії з практикою, науковості, а також визначити, на якому етапі розкриття теми які саме види уроків потрібні, а які питання можна буде перенести на самостійне вивчення.
4. Конкретизувати кількість та послідовність всіх уроків та інших занять по темі у відповідності з відведеною програмою кількістю годин на її вивчення.
5. Визначити тематику кожного заняття, уроку тощо, сформулювати їх основні завдання, сукупність яких повинна забезпечити рішення загального комплексу завдань вивчення теми.
6. Конкретизувати завдання кожного уроку на основі вивчення особистостей учнів класу.
7. Відібрати найбільш раціональний зміст навчання на даному рівні і виділити в ньому головне, суттєве.
8. Обрати оптимальне поєднання методів та засобів навчання для реалізації змісту уроку та намічених навчально-виховних завдань.
9. Обрати форми організації навчальної роботи учнів на уроці.
10. Визначити оптимальний темп навчання на уроці.
11. На завершення вчителю необхідно визначити зміст та методи виконання домашнього завдання учнів.
З цієї схеми планування навчального процесу видно, яке місце у ньому займає вибір методів навчання.
На основі аналізу зв’язків методів навчання з іншими компонентами навчального процесу, а також умовами, у яких він протікає, ряд дидактів та авторів навчальних посібників висловлюють такі думки щодо критеріїв, якими потрібно керуватися у виборі методів навчання. А саме, вони вважають, що вибір методів навчання буде визначатися:
- закономірностями та принципами навчання;
- цілями та завданнями заняття;
- змістом та методами певної науки взагалі та конкретного предмету, теми;
- навчальними можливостями школярів:
а) віковими (фізичними, психічними);
б) рівнем підготовленості (освітньої та виховної);
в) особливостями шкільного колективу;
- особливостями зовнішніх умов (географічних, традицій, виробничого оточення та ін.);
- можливостями самих вчителів: їх попереднім досвідом, знаннями типових ситуацій процесу навчання, в яких виявляються найефективнішими певні поєднання методів, рівнем їх теоретичної та практичної підготовки, здатностями до застосування певних методів, засобів, вміння обрати оптимальний варіант, особистими якостями та ін.
Такі критеріальні вимоги визначаються не тільки узагальненням думок провідних педагогів, але й перш за все цілісним системним підходом до процесу навчання, при якому вимоги звернені до усіх основних елементів системи, в якій протікає процес навчання, тобто до учнів, вчителів, зовнішніх умов, а також до компонентів самого процесу навчання – до цілей, змісту, методів, форм, засобів та очікуваних результатів навчання.
У виборі методів навчання слід враховувати можливості учнів цього віку, і більш того, учнів конкретного класу. Критерій врахування можливостей учнів у виборі методів навчання припускає, що вчитель обов’язково вивчить попередньо рівень підготовленості до пошукової діяльності, до дедуктивного засвоєння матеріалу, до самостійної практичної роботи, ставлення до навчання, ступінь розвиненості самоконтролю у навчанні та працездатності. В залежності від цього і буде визначено поєднання методів організації, стимулювання та контролю у процесі навчання, до того ж вчитель повинен прагнути поступово розширювати можливості учнів у використанні методів навчання, що активізують їх самостійність.
У зв’язку з цим ми вважаємо корисним скласти коротку характеристику реальних можливостей класу.
Великий рівень підготовленості класу вимагає деякого збільшення частки методів самостійної роботи, застосування методів розповіді та лекції, зменшення ролі елементарних методів наочності. Навпаки, у класі зі зниженим рівнем підготовленості необхідна принципово інша практика вибору, а саме тут будуть ширше застосуватися методи бесіди, наочності, дещо зменшена буде частка самостійної роботи з літературою. У такому класі будуть потрібні більші варіації методів, їх різноманітність, так як тут поряд із забезпеченням умов для засвоєння знань шляхом вибору оптимальних поєднань методів потрібно підтримувати активний пізнавальний інтерес школярів. Знижена працездатність школярів у кінці дня вимагає дещо більшої різноманітності методів та наочних засобів для зняття втоми та підтримки інтересу до засвоєння теми. Так, не тільки зміст теми, але й особливості самої аудиторії внесуть корективи у рекомендації про методи навчання, які містяться у навчальних та методичних посібниках. Підкреслимо ще раз, що врахування рівня можливостей класу не повинно означати будь якого пристосування до нього. Завдання педагогів полягає в тому, щоб розвивати ці можливості.
Далі педагог повинен спиратися на критерій урахування власних можливостей з використання різних методів навчання, урахування здібностей, які він має у малюванні, розповіді та ін., які дозволять акцентувати увагу на певних методах.