Загальновизнаної, завершеної класифікації нововведень у педагогіці поки що не створено. Найдоцільніше розглядати нововведення з позиції їх віднесення до тієї чи іншої частини навчально-виховного процесу в загальноосвітніх, професійно-технічних чи вищих навчальних закладах. У залежності від того, в якій галузі освіти відбувається нововведення (що оновлюється), можна виділити такі інновації: а) у змісті і структурі виховання і навчання; б) у технології виховання і навчання; в) у засобах виховання і навчання, в тому числі і в системі запровадження сучасних ТЗН; г) у системі управління навчально-виховним процесом.
За масштабом (обсягом) перетворень інновації поділяють на: а) конкретні (локальні), які не пов’язані між собою; б) модульні, які пов’язані між собою в межах однієї групи предметів, однієї вікової групи учнів, студентів і т.п.; в) системні, які охоплюють в цілому педагогіку взагалі або її частини (історія педагогіки, теорія і методика виховання, дидактика, школознавство) та часткові дидактики, тобто загальні методики (наприклад, методика трудового навчання).
Є угрупування нововведень за типами інноваційного потенціалу:
1) модифіковані, наприклад, опорні конспекти В. Ф. Шаталова (побудовані на ідеї П. Я. Гальперіна про орієнтовні основи дій);
2) комбінаторні, наприклад, запровадження в школі лекційно-семінарської системи (форми: урок-лекція, урок-семінар, урок-конференція тощо);
3) радикальні, наприклад, проектно-технологічний підхід у трудовому навчанні (В. К. Сидоренко, О. М. Коберник, В. Д. Симоненко та ін.), інтегровані курси тощо.
Стосовно трудової підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів основною інновацією з позицій структурності інноваційного процесу є реформування всієї цієї поліструктурної системи. Для України Європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентної спроможності товарів, вихід на світові ринки, насамперед ринок ЄС. У зв’язку з цим виникають питання, як саме в сучасних умовах формувати навчальну діяльність, здійснювати трудову підготовку учнів загальноосвітніх шкіл, чому навчати і як навчати, які нові завдання виникають на даному етапі розвитку освіти і які шляхи їх вирішення. Сьогодні відповіді на ці запитання ми повинні знаходити не тільки у вітчизняному досвіді виховання, але й враховувати європейські освітні здобутки, які дозволяють освітнім установам і тим, хто навчається, визначати шляхи здійснення трудової підготовки своїх вихованців. Основні засади та особливості реформування трудової підготовки школярів з позицій структури інноваційного процесу розглянуто нами в темі 2.2. Тут же ще раз вкажемо на основні новітні освітні технології, які використовуються в трудовому навчанні:
a) сучасні інформаційно-комунікаційні технології (комп’ютерні системи: інтелектуального навчання, мікросвіту, сократичного діалогу, адаптивні, експертні, гіпермедійні і гіпертекстові, індивідуалізовані, діагностичні, мультимедійні тощо); у трудовому навчанні комп’ютерні системи використовуються як інформаційні, демонстраційні, тренувальні, контрольні засоби, а також як електронні посібники – детально описані в спеціальній літературі (див. Л. 40, 59, 103 та ін.);
b) проектні технології (проектно-технологічна діяльність учнів як особистiсно орієнтоване навчання – розглянуто в темі 3.3.);
c) інтерактивні технології (превентивні: консультації, репетиції, розподіл ролей, тренінги, угрупування; імітаційні: дебати, диспути, ділові й операційні ігри, інсценування, мозковий штурм, колективне та групове проектування, психо- та соціодрами; неімітаційні: вправляння, конференції, круглі столи, практикуми, проблемне навчання, семінари тощо), деякі з них розглянуті в темі 3.2. та описані у відповідній літературі (Л. 28, 29, 53, 61, 133, 150, 202 та ін.) і будуть розглянуті на практичному занятті № 3.1.4 [198];
d) розвитку творчих здібностей (проблемно-розвивальне навчання: уроки розвитку пам’яті, мислення, уваги, уяви, емоцій, вольових і психомоторних якостей; технологія колективних творчих справ, навчання через дослідження тощо); під цією технологією І.Волков та І. Іванов розуміють організацію сумісної діяльності дорослих і дітей, які беруть участь в колективній творчості, планують і аналізують результати і яка спрямована на суспільну користь; до неї відносяться ТРВЗ, творчі проекти тощо, деякі з них описані у відповідній літературі (Л. 27, 34, 114 та ін.);
e) особистісно-орієнтованого підходу (технології: Вальдорфська, саморозвитку (М. Монтессорі), С. Френе (друкарня в школі), навчання в малих групах (кооперативне навчання), створення ситуації успіху; це спосіб організації навчання, в процесі якого забезпечується всілякий облік можливостей і здібностей учнів і створюються необхідні умови для розвитку їх індивідуальних особливостей; мета такого навчання – створення умов для забезпечення власної навчальної діяльності учнів і розвиток індивідуальних особливостей кожного. Організація особистісно-орієнтованого уроку полягає не тільки в створенні вчителем творчої атмосфери, а й постійне залучення суб’єктивного досвіду учнів як досвіду їх особистої життєдіяльності;
f) індивідуалізації та диференціації трудового навчання (різновидність особистісно-орієнтованого підходу) – розробки Г.В.Терещука та його учнів, побудовані на основі диференційованих завдань для вивчення навчальних досягнень учнів та проведення занять з урахуванням типологічних особливостей школярів у залежності від їх успіхів у трудовому навчанні на основі часткових принципів цієї технології (відкритого навчання, збагачення, випереджального навчання, проектного навчання, заміни, алгоритмізації, інтенсифікації початкової стадії формування сенсомоторних навичок, не адаптивної стратегії дій) (див. Л. 61, 163, 164 та ін.);
g) проблемного навчання – побудова занять на основі системи проблемних завдань та відповідних алгоритмів їх вирішення; для трудового навчання розроблено В. Г. Геттою і Д. О. Тхоржевським та описано у відповідній літературі (Л. 61, 181, 183 та ін.) і буде розглянуто нами на практичному занятті № 3.1.2 [198];
h) програмованого навчання (І.О.Болдін, В.П.Беспалько, П.Я.Гальперін, Т.Д.Ільїна, З.А.Решетова, Б.Скіннер, Н.Ф.Тализіна та ін.) – програмування як змісту, так і всього процесу навчання (вивчення, повторення, закріплення, контроль) на основі лінійної, розгалуженої чи змішаної програм, частково ця технологія у порівнянні з іншими методами навчання розглянуто в темі 3.2. (детально програмоване навчання як освітня технологія описане у відповідній літературі, наприклад Л. 60, 61 та ін.);
i) нейро-лінгвістичного програмування (метод ментальної карти або майнд-меп (mind – розум, map – карта), метод тренінгу ефективної комунікації – раппорт через підлаштування та ведення, тощо) – являє собою процес навчання у вигляді руху інформації скрізь нервову систему людини. В моделі НЛП виділяються: вхід інформації, її збереження, переробка і вихід – відтворення в тій чи іншій формі; два види інформації: сенсорна (нейрон) і вербальна (лінгво), звідси і прийшла назва «нейро-лінгвістична»; три типи, три модальності дітей, що відрізняються розвитком візуальних (бачення), аудіальних (слухання) чи кінетичних (дотик) каналів проходження інформації; два типи дітей, що відрізняються розвитком різних півкуль мозку: лівопівкульні (де локалізовані процеси логічного, вербального мислення) та правопівкульні (де в основному зосередженні емоційні процеси). Кожна дитина має своє індивідуальне поєднання особливостей нервової системи, яке і визначає успішність чи неуспішність цієї системи навчання.
Для сучасного суспільства впровадження інноваційних технологій в освіту має не стільки теоретичне, скільки прагматичне значення, оскільки в умовах глобалізації воно стосується його історичного розвитку та перспектив, які пов’язані з так званими «високими технологіями». Їхніми головними аспектами є:
· технологізація всіх видів наукових досліджень: природничих, математичних, хімічних, гуманітарних, соціальних, політологічних, культурологічних та ін.;
· зміщення державного фінансування зі сфери фундаментальних досліджень у сферу технологічних імплікацій, у розвиток соціальної та інформаційної інфраструктури науки;
· впровадження сучасних комп’ютерних і мережевих технологій; створення нових гнучких організаційних форм у вигляді мобільних наукових організацій оперативного реагування на актуальні проблеми; безперервна модернізація та інтеграція науково-дослідних і освітніх систем, підвищення національного престижу освіти, технологій і науки, їхня орієнтація на вирішення проблем стійкого розвитку й усунення загроз дестабілізації у глобальному і локальному масштабах;
· зростання і широке застосування нових інформаційно-освітніх технологій;
· у практиці прогнозування науки і технологій вища освіта розглядається як структурний елемент науки і механізм створення суспільства, побудованого на знаннях.
Необхідною умовою використання інформаційних технологій є реформування системи освіти, розробка нових дидактичних і методичних концептуальних засад освіти.
Головними напрямами цього процесу мають стати:
· створення предметно-орієнтованих навчально-інформаційних середовищ, які дозволяють використовувати мультимедіа, системи гіпермедіа, електронні підручники та ін.;
· освоєння засобів комунікації (комп’ютерної мережі, телефонного, телевізійного, супутникового зв’язку для обміну інформацією);
· навчання правил і навичок «навігації» в інформаційному просторі;
· розвиток дистанційної освіти.
Навчання з використанням новітніх технологій якісно перевищує класичну освіту. Воно інтегрує процеси, які не можна об’єднувати в межах класичної освіти: навчання, працевлаштування, планування кар’єри, безперервна освіта.
Джерела і складові частини новітніх педагогічних технологій, які дозволяють впроваджувати їх у практику роботи навчальних закладів:
· соціальні перетворення і нове педагогічне мислення;
· наука (педагогіка, психологія, соціологія та ін.);
· перспективний педагогічний досвід;
· досвід минулого, вітчизняний і зарубіжний;
· етнопедагогіка (народна педагогіка).
Розглянуті питання новітніх освітніх технологій дають тільки основні орієнтири щодо їх суті та шляхів впровадження. Реальне ж їх використання в процесі трудового навчання залежить від різних факторів і в першу чергу від педагогічної майстерності вчителя.