Давньоіндійська філософія.

В основі періодизації давньоіндійськоїфілософії лежать різні джерелафілософської думки, відомі як в давнину, так і в сучасну епоху. Згідно з даними джерел в давньоіндійській філософії виділяються три основних етапи:

· ХV – VI ст. до н.е. – ведичний період;

· VI – II ст. до н.е. – епічний період;

· ІІ ст. до н.е. – VII ст. н.е. – епоха сутр.

Веди (знання) – релігійно-філософські трактати, які були створені племенами арійців. Веди включали в себе:

· “священне писання”, релігійні гімни (“самхіти”);

· описування ритуалів (“брахмани”);

· книги лісових відшельників (“араньяки”);

· філософські коментарі до Ведів (“упанішади”).

До наших днів дійшло всього 4 Веди:

· Ригведа;

· Самаведа;

· Яджурведа;

· Атхарваведа.

В ту ж епоху з'являються вчення, протилежні Ведам:

· буддизм;

· джайнізм;

· чарвана-лакаята.

Одночасно виникає ряд філософських шкіл, які розвивають ведичне вчення: йога, веданта, вайшешина, ньяя, миманса, санкх'я.

Онтологія індійської філософії (вчення про буття і небуття) опирається на закон Рити – космічної еволюції, циклічності, порядку взаємозв'язку. Буття і небуття асоціюється відповідно видихом і вдихом Брахми-Космоса (Бога-творця).

Головною особливістюдавньоіндійської гносеології (вчення про пізнання) є не вивчення зовнішніх ознак предметів і явищ, а вивчення процесів, які проходять в свідомості при взаємодії зі світом предметів і явищ.

Внаслідок цього індійська філософія виділяє три види свідомості:

Ø “пракрити” – матеріальна свідомість;

Ø “пуруша” – чиста свідомість;

Ø “майя” – свідомість сновидінь, міраж.

Давньогрецька філософія.

Давньогрецькою називається філософія, вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. В своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:

Ø досократівський – VII – V ст. до н.е.;

Ø класичний (сократівський) – середина V – кінець IV ст. до н.е.;

Ø елліністичний – кінець IV – II ст. до н.е.;

Ø римський – І ст. до н.е. – V ст. до н.е.

До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократиків:

· мілетська школа;

· Геракліт Ефейський;

· елейська школа;

· атомістик;

· деякі інші філософи.

Основні проблеми, якими займалися “досократики” – пояснення явищ природи, сутності Космосу, навколишнього світу, пошуки першопочатку всього сущого.

Класичний період – час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу, але робили це глибше “досократиків”.

Для елліністичного періоду характерно:

- розповсюдження анти суспільної філософії кініків;

- зародження стоїчного напрямку філософії;

- діяльність “сократичних” філософських шкіл;

- філософія Епікура та ін.

Взагалі давньогрецька філософія має слідуючи особливості:

Ø матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);

Ø вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;

Ø головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;

Ø на пізніх етапах – зміщення космоцентризму і антропоцентризму;

Ø допускалося існування богів;

Ø давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;

Ø людина не виділялася із навколишнього світу, була частиною природи;

Ø були закладені два напрямки у філософії – ідеалістичний і матеріалістичний.

 

 

Етапи розвитку античної філософії

натурфілософський (фізичний) або рання

класика (VII-V ст. до Р.Х.)

 

висока класика (V-IV ст. до Р.Х.)

пізня класика або завершальний цикл античної

філософії. До нього входять періоди:

· елліністична філософія (IV-I ст. до Р.Х.)

· олександрійська філософія (І ст. до Р.Х..)

· римська філософія (І-VI ст.)

 

 

 

· набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву;

· постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією;

· терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму);

· була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень;

· була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, проблем)

 

 

 

v географічно-кліматичні – розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що , врешті, створювали ефект своєрідної “природної лабораторії” для випробування людської кмітливості, розумності та активності;

v культурно-історичні – Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була “цивілізацією другого порядку”;

v соціальні– високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування якісних, виразних думок, їх аргументації та доведенню;

v відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

v талановитість, активність та рухливість стародавніх греків.

 

Ø вся природа складається з атомів;

Ø атоми мають кількісні властивості і не мають якісних;

Ø властивістю атомів є рух;

Ø атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження;

Ø атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною.