| · буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване · розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки · розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх · за допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям | · говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим · на перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або поза розумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум · оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати · розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому |
Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми філософського мислення. Слід додати, що йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.
Некласична філософія наважилася не протиставити людині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.
Вихідні ідеї філософії Артура Шопенгауера:
· світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття;
· світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність;
· наше уявлення про світ у стані стабільності утримує те, що світ водночас постає і як воля;
· все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до само здійснення;
· воля не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання;
· оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування;
· на рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною).
Суть філософських поглядів Сьорена К'єркегора:
· першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина;
· пізнати людину узагальнюючими засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна;
· людина може осягнути себе через внутрішнє переживання та самозаглиблення;
· кожна людина проходить три стадії самопізнання і самоутвердження: 1) естетичну, коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження; 2) етичну, коли людина стабілізує своє життя дотримуванням моральних норм; 3) релігійну, відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога, людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень.
Іншим напрямом некласичної філософії було розроблення “наукової філософії”. Представники цього напряму виходили з переконання у тому, що наука в першій половині ХІХ ст. набула такого розвитку, що стала спроможною накреслити повну і струнку картину світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людською свідомістю. Звідси робився висновок, що за таких умов потреба у філософії як дисципліні, що окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає. Єдиним духовним і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тією мірою, якою вона ще могла бути корисною, повинна була також стати наукою серед інших наук.
Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Огюст Конт, який видав шість томів своєї основної праці “Курс позитивної філософії”, де як вихідне фігурує поняття “позитивного”. За О.Контом, воно має такий зміст:
· позитивне – це спостережуване, на відміну від не спостережуваного;
· реальне, на відміну від химерного, ілюзорного;
· корисне, на відміну від шкідливого;
· достовірне, на відміну від сумнівного;
· точне, на відміну від непевного;
· конструктивне, на відміну від руйнівного.
Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрунтовує “закон трьох стадій” у розвитку теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком: релігійна, метафізична та позитивна.
· Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил;
· Метафізична:пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей;
· Позитивна: (або наукова) відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.
Позитивна наука, за О.Контом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні причини буття, а лише прагне фіксувати факти. На місце запитання “Чому?” вона ставить запитання “Як?”. У зв'язку з усім спрямуванням своїх думок О.Конт висуває гасло: “Наука сама собі філософія”.
Функції філософії за О.Контом:
Ø систематизація знань;
Ø прояснення мови науки;
Ø дослідження логіки науки.
Ідеї О.Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химерних побудов. Важливе значення мала ідея О.Конта запровадити нову науку “соціологію”, яка ґрунтувалася б на наукових засадах.
Другим варіантом розроблення “наукової філософії” став марксизм (заснував К.Маркс та розвинув Ф.Енгельса).
К.Маркс вважав, що в ХІХ ст. наука сама спроможна давати відповіді на всі найважливіші питання людського буття. Після відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будови органічної матерії, створення еволюційної теорії Ч.Дарвіна світ постав єдиним процесом, де все пов'язано з усім і де людину, соціальну історію і духовні процеси розглядали як результат еволюції матерії, що існує вічно, ніким не створена і нікуди не зникає. Джерелом розвитку матерії постають її внутрішні суперечності.
Таку концепцію світу К.Маркса назвали “діалектичним матеріалізмом”.
К.Маркс вважав своєю заслугою створення матеріалістичного розуміння історії, згідно з яким хід історії зумовлюють економічні відносини, і він не залежить від свідомості людей. На таких засадах була розроблена теорія класової боротьби, з якої випливало, що робітничий клас, внаслідок свого становища в суспільстві, покликаний ліквідувати приватну власність на засоби виробництва й експлуатацію людини людиною, побудувати суспільство вищої соціальної справедливості – комунізм.
Для марксизму були і є характерними спрощені тлумачення деяких аспектів людського буття, процесів соціальної історії, людської духовності, що йому притаманні елементи утопізму та соціальної міфотворчості.
Отже, напрями розроблення “наукової філософії” у ХІХ ст., з одного боку, безперечно підносили авторитет науки і намагалися наблизити філософію до науки, зробити її положення науково достовірними. А з іншого – цим самим вони виявляли певну нечутливість до питань людської суб'єктивності й духовності, а інколи зображали історію людства як різновид природних процесів.
Ознайомлення з ідеями напрямів створення “наукової філософії” може породити запитання: на яких підставах їх також відносять до початків некласичної філософії? “Наукова філософія” ставила розум (свідомість) у залежність від несвідомих або позасвідомих чинників, вводячи у свій зміст елементи некласичного філософствування поруч із деякими елементами, які наближають її до класики. Марксизм проголошував тезу про те, що свідомість є ніщо інше, як усвідомлення буття і що будь-які утворення у мозку людини є лише своєрідним “випаровуванням” матеріальної дійсності.
Ф.Ніцше вважається основоположником “філософії життя”. Основним поняттям цієї філософії є поняття життя,яке розглядається як світ в аспекті його данності суб'єкту, який його пізнає, єдина реальність, що існує для конкретної людини.
Мета філософії, по Ніцше, - допомогти людині максимально реалізувати себе в житті, пристосуватися до навколишнього світу.
В основі як життя, так і навколишнього світу лежить воля. Ніцше виділяє кілька видів волі людини:
· “воля до життя”;
· воля всередині самої людини (“внутрішній стержень”);
· підсвідома воля;
· “воля до влади”.
Останньому різновиду волі – “волі до влади” – філософ приділяє особливу увагу. По Ніцше, “воля до влади” в більшій чи меншій мірі притаманна кожній людині. По своїй природі “воля до влади” близька до інстинкту самозбереження, являється зовнішнім вираженням схованого всередині людини бажання безпеки і рухомою силою багатьох вчинків людини. Також згідно Ніцше кожна людина (як і держава) свідомо чи несвідомо намагається розширити своє ”Я” у навколишньому світі.
Філософія Ніцше була попередником ряду сучасних західних філософських концепцій, в основі яких лежать проблеми людини і його життя – прагматизму, феноменології, екзистенціалізму.