кавим, оскільки в ньому переплітаються практично всі щойно розглянуті проблеми щодо субстанції, пізнання, необхідності, можливості і т. д. Для того аби розпочати цю тему, варто згадати
Частина IV. Німецька філософія Нового часу
ляйбніцевське вчення про істини розуму та істини факту. Перші з них є необхідними. Це такі істини, які мисляться Богом і засновані на законі протиріччя. За допомогою цих істин, чи цього закону Бог мислить всі можливі світи, іцих світів є нескінчена кількість. Істини факту, є справедливими лише для нашого світу. Але на підставі чого одні з них є вічними і необхідними, а інші цього статусу не мають? Тому, що наш світ виступаючи одним з можливих світів, є, окрім цього, ще й дійсним. Тобто цей світ не просто мислиться Богом, але ще й є створеним ним. У результаті чого, для всього що існує в цьому світі діє вже не один закон (протиріччя), а два - закон протиріччя та достатньої підстави, а тому необхідність, яка виявляється в нашому світі вже не носить всезагального характеру, а стає лише побічною, чи однією з можливих необхідностей.
Це перший момент, який слід чітко зафіксувати: у якості можливого (для Бога) в цьому світі є лише необхідність, але у якості дійсного, в ньому стає можливим певне відхилення від всезагальної необхідності, і поява «окремих» чи «побічних» необхідностей. Більш того, сам вибір, який здійснюється Богом є вільним. Бог обирає один з можливих світів, хоча і «найкращий». Однак, які наслідки все це має для людини? Перш за все, на відміну від Бога, який має знання спочатку про можливості, люди, завжди розпочинають з даності, з дійсності чи з наслідків. У цьому сенсі наше знання про світ не є необхідним. Оскільки з необхідністю ми можемо робити виведення лише від причини до наслідку, а не навпаки. Тому всі наші знання є лише істинами факту, тобто вони завжди обмежуються досвідом. Ми можемо лише з певною вірогідністю передбачати причини і наслідки своїх дій. Бог же, завдяки своєму абсолютному знанню, завжди діє необхідно (до речі, саме тому «Бог не грає в кості», оскільки заздалегідь знає результат). На відміну від цього людина може вчиняти по-різному. Це ї є людською свободою. Фактично, ця теорія Ляйбніца є гносеологічним доведенням можливості свободи. Тож Бог, вводиться Ляйбніцем на підставі закону достатньої підстави. Ляйбніцевський Бог - це суто метафізичне поняття.
гт„„я • - Проблема зла у філософії Ляйбніца чіт-
ііроолема зла в інтерпретаціїг -1 ^„ т
_ „, . ко пов язується з його вченням про мо-
Ляибнща. / , *
жливі світи (нагадаємо, що світ є можливим, коли його існування не суперечить законам логіки). Існує нескінчена кількість можливих світів, кожен з яких Бог міг споглядати перш ніж він створив дійсний мир, в якому ми живемо. Однак, створюючи цей світ Бог, очевидно, керувався певними міркуваннями. Якими? Добрими. Оскільки Бог від природи є добрим, а тому серед всіх можливих світів він обрав найкращий (критиці цієї тези Вольтер присвятив роботу «Кандид чи оп-
21*
Історія філософії
тимізм» ). Але в цьому найкращому світі є зло. Чому? Тому, відповідає Ляйбніц, що найвище благо пов'язане не з відсутністю зла, а з тим, що добра виявляється завжди більше ніж зла. Для того аби пояснити це на прикладі можна звернутися до такої ситуації: ковток холодної води в жаркий день. Чи благо це? Звичайно. Але чи відчули би ми це благо якби до того не відчули спраги? Ні. Тому, умовою блага, на думку Ляйбніца, виступає наявність зла. Хоча, насправді, звичайно проблема зла не може розглядатися на подібних натуралістичних прикладах, адже в теології зло це завжди виявлення зв'язку гріха зі свободою волі. А тому у Ляйбніца зло виявляється наслідком дарування людині свободи. Тобто Бог не міг створити людину вільною і одночасно зробити неможливим гріх (оскільки тоді втрачає сенс поняття свободи). Отже Бог передбачував і те, що людина з'їсть яблуко, і те, що вона буде виграна з раю. Але в цьому світі, кількість добра є найбільшою. У всіх інших можливих світах, вважає Ляйбніц, нам би жилося ще гірше, ніж у цьому.
З точки зору логіки аргументація Ляйбніца є доволі переконливою. Хоча, Б. Рассел, використовуючи ті ж самі аргументи спромігся довести і те, що ми живемо в найгіршому зі світів. Справа в тому, що якщо виходити з того, що існують добрі речі і злі, то чому ми не можемо уявити собі, що не лише добро потребує на існування зла, але й навпаки: тобто, що добрі речі існують для того аби робити зло більш рельєфним? Далі: якщо людина вільна, то чому ми робимо припущення, що свобода дана їй для того, щоб чинити добро? З таким же успіхом ми можемо зробити припущення, що Бог надав людині свободу аби вона вчиняла зло. І останнє: на перший погляд, тій тезі, що ми живемо у найгіршому зі світів суперечить те, що в ньому є праведники чи просто добрі люди. Однак, чи справді світ грішників був би найгіршим? Ні, - найгірший світ це той, в якому на певну кількість грішників є принаймні один праведник і ці грішники можуть над ним знущатися. Найгірший світ - це не той, де панує зло, а той, де зло перемагає добро.