Неокантіанство, або неокритицизм, виникає і формується у другій половині XIX ст. Основна його мета - розвиток і перетворення трансцендентальної філософії Канта.
Неокантіанський рух розпочався близько 1860 р., ініціатори якого належали до академічних кіл. То були: Герман Гольмгольц, фізіолог і фізик, який у своїх дослідженнях посилався на Канта ще з 1855 р.; Куно Фішер, гегельянець, відомий історик філософії, який опублікував у 1860 р. своє дослідження про Канта, що стимулювало інтерес до теорії пізнання Канта; Отто Лібман, професор філософії, який опублікував у 1865 р. книжку «Кант і епігони», у якій прямо кинув гасло «Назад до Канта!». До представників раннього неокантіанства належав також Фрідріх Альберт Ланге.
Окрім раннього, виокремлюється період розквіту неокантіанства -90-ті роки XIX ст. - 20-ті роки XX ст. Третій період - то період занепаду, який розпочинається з 30-х років. У повоєнний період відродження неокантіанства не відбулось, хоча його ідеї були асимільовані різними філософськими течіями.
Частина V. Світова філософія ХГХстоліття
У загальному руслі неокантіанства можна виокремити такі напрямки.
Фізіологічний напрямок - Гельмгольц, Ланге.
Психологічний напрямок - Корнеліус, Нельсон.
Реалістичний напрямок - Ріль, Кюльпе.
Трансцендентально-логічний напрямок - Марбурзька школа: Г. Коген, П. Наторп, Е. Кассірер, Ластвиць, Р. Штаммлер, Форлендер, Штауди-нгер, Штадлер, а також К. Шмідт, М. Адлер, Е. Бернштейн та ін.
Трансцендентапьно-психологічний напрямок - Баденська школа (нео-фіхтеанство, південно-західна земля): В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Ласк, І. Кон, Христиансен, Мюнстенберґ та ін. З цієї школи вийшов один із лідерів неогегельянства Р. Кронер. Як неокантіанці починали свою філософську діяльність І. Фолькельт, А. Ліберт, Н. Гартман; нарешті, славетні М. Ше-лер і М. Гайдеггер, а також С. Гессен, П. Новгородцев, Б. Кистяківський, Ш. Ренув'є тощо.
Марбурзька школа
Представники Марбурзької школи неокантіанства - то уславлені філософи: Герман Коген, глава цієї школи (1842-1918), Пауль Наторп (1854-1924), Ернст Кассірер (187'4-1945) та інші, менш відомі. Основні твори Г. Когена, у яких були розроблені оригінальні погляди і створена власна філософська система, такі: «Логіка чистого пізнання» (1902), «Етика чистої волі» (1904), «Естетика чистого почуття» (1912) та ін. У вченні Г. Когена, як і його наступників, розробляється вчення, яке цілком свідомо спирається на ідеї і принципи теорії пізнання Канта, які, проте, були лише початковим пунктом для розбудови нової системи поглядів. Повернення до Канта виявилось радикальним переглядом його вчення. Насамперед, це стосується дуалізму «явища» і «речі самої по собі», тлумачення поняття «даності», розуміння «відчуття», як основи пізнання, а також «трансцендентального методу» тощо. Ось як характеризував цю ситуацію П. Наторп: «Мови про ортодоксальне кантіанство Марбурзької школи ніколи не мали під собою твердого ґрунту, а з подальшим розвитком її вони втратили й саму віддалену ознаку ґрунтовності.» Робота марбуржців полягала в тому, щоб з самого початку чітко «вияснити буквальний смисл принципів Канта і зрозуміти їх із власних ним установлених по джерелам основних ідей і лише потім звернутися до спроб "їх подальшого розвитку»1.
Слід зазначити, що філософська проблематика Марбурзької школи зводяться до логіко-гносеологічної і методологічної проблематики.
1 Наторп П. Кант и Марбургская школа // Новьіе идеи в философии. Сб. №5. - 1913. - С. 94.