Представники Баденської школи неокантіантсва - то славетні німецькі філософи: Вільгельм Віндельбанд (1848-1915), засновник цієї школи, Генріх Ріккерт (1863-1936), найталановитіший учень В. Віндельбанда, Еміль Ласк (1875-1915), учень В. Віндельбанда, загинув на фронті та інші.
Частина V. Світова філософія XIX століття
Народився у сім'ї прусського службовця.
Життя і творчістьПісля закінчення гімназії, навчався в уні-
В. Віндельбанда верситетах Ієни, Берліна, Геттінгена, де
вивчав спочатку медицину та біологію, а потім - історію та філософію. Філософські погляди В. Віндельбанда формувались під впливом «критичної» філософії І. Канта через філософію І. Г. Фіх-те і Р. Г. Лотце, а також у руслі історико-філософських ідей Куно Фішера. У 1870 р. під керівництвом Лотце захищає докторську дисертацію «Концепція випадковості». Викладав філософію в університетах Ляйпціґа (1870— 1876), Цюріха (1876), Фрайбурґа (1877-1882), Страсбурга (1882-1903), Гай-дельберґа (1903-1915).
Вільгельм Віндельбанд є автором унікальних праць: «Історія Нової філософії в її зв'язку з загальною культурою і окремими науками», 2 т. (1878-1880), «Прелюдії» (1884), «Історія древньої філософії» (1888), «Історія філософії)) (1892), «Історія та природознавство» (1894), «Платон» (1901), «Про свободу волі» (1904),. «Філософія у німецькому духовному житті ХГХ ст.» (1909), «Оновлення гегельянства» (1910), «Принципи логіки» (1912) та ін.
Г * *' А"- ^к в^омо' філософські погляди В. Він-
™ дельбанда формувались під визначаль-
ним впливом філософського «критицизму» І. Канта. Він переконаний, що вся післякантівська філософія перебуває у руслі, встановленому «кенінґсберзьким мудрецем»: Всі філософи XIX ст. - то учні Канта. Проте, якщо говорити про «повернення» до Канта, то воно не може бути простим повтором історично обумовленого вчення. Чим глибше пізнається суперечливість кантівського мислення, тим більше виявляється засобів для розробки філософської проблематики. Тому зрозуміти Канта - значить піти далі нього.
На думку Віндельбанда, осмислюючи філософську традицію, Кант рішуче відмовляється від попередньої філософії («метафізики речей») і створює нову «метафізику знання». Ця теорія знання є критичне дослідження, вона не розглядає індивідуальний, культурний розвиток, чи «генетично-психологічні» теорії. Таким чином, Кант у «Критиці чистого розуму» здійснює переворот: він обґрунтовує абсолютно нове розуміння філософії. Оскільки філософія є теорія пізнання, то вона «спрямована лише на дослідження того, чому відомим уявленням та їх сукупності надається деяка вища необхідність і загальнозначущість». Якщо психологія
Історія філософії
пояснює зміну уявлень, то «філософія досліджує, яка їх цінність з критичної точки зору істини».
При такому підході «критична» філософія є наука про необхідні та загальнозначимі визначення цінностей. Вона запитує: чи існує наука, якій із загальною і необхідною значимістю притаманна цінність істини? Чи існує мораль, якій із загальною і необхідною значимістю притаманна цінність блага? Насамкінець, чи існує мистецтво, якому із загальною і необхідною значимістю притаманна цінність краси?
Таким чином, «критичне» відношення філософії до своїх об'єктів дослідження полягає у тому, що «вона піддає випробуванню фактичний матеріал мислення, волевиявлення, почуттєвості лише з точки зору необхідного та загального значення». Все те, що не витримує такого «випробування, виключається і відкидається»1. Тому, зазначає Віндельбанд, уся докантівська метафізика не могла бути загальнозначимою.
Ця філософія не претендує на статус загальної науки. Але, досліджуючи ті підвалини, на яких ґрунтується загальнозначимість наукового мислення, вона робить своїм предметом сукупність усіх наук. Якщо психологія, як спеціальна наука, пояснює виникнення і розвиток уявлень, то філософія досліджує із свого боку лише ті підвалини, на які спирається цінність уявлень як істин, без будь-якого відношення до походження і розвитку уявлень. Але, розповсюджуючи свою «критику» на всю сукупність зага-льнозначимих оцінок, які здійснює розумна істота, філософія стає загальним дослідженням цінностей. Філософія є «критична наука про загальнообов'язкові цінності». Причому, визначення «наука про загальнообов'язкові цінності» окреслює предмет філософії, «критична наука» - її метод .
Таке розуміння сутності філософії, предмету і методу дослідження і є всебічним розвитком основної ідеї Канта, вважає Віндельбанд.
Згідно Віндельбанду, всі речення можна розділити на два класи: судження та оцінки. Судження виражають зв'язок двох уявлень свідомості, оцінки - відношення «оцінюючої» свідомості до свого предмету («уявленого» предмету). Відмінність між судженням і оцінкою має принципово важливе значення, оскільки вона (відмінність) уможливлює визначити філософію як самостійну науку, яка строго відмежовується від інших наук своїм предметом дослідження. Якщо спеціальні науки встановлюють теоретичні судження, то предмет філософії складають оцінки.
Існує три види загальних оцінок, які характеризуються трьома парами понять: істинне - хибне, добре - зле, прекрасне - потворне. Тому
1 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи // Виндельбанд В. Избранное. Дух и
история. - М, 1995. - С. 38-39.
2 Там само. - С. 40.
Частина V. Світова філософія XIX століття
існує лише три власне філософські науки: логіка, етика, естетика. Ці три науки «критично» досліджують претензії на статус загальнозначимості логічної, етичної та естетичної оцінки. Але повсюди, де «емпірична свідомість» відкриває у собі необхідність загальнозначимого, вона наштовхується «на нормативну свідомість». Сутність «нормативної» свідомості полягає у нашій .впевненості, що вона є абсолютно незалежна від емпіричної свідомості. Тому завдання філософії не в тому, щоб осягнути все істинне, добре, прекрасне, але виявити, що заслуговує цих значень; виробити загальні норми для наукового, морального та естетичного життя. Завдання філософії полягає у тому, щоб виявити у хаосі реально існуючих цінностей лише такі, які мусять бути загальнообов'язковими нормами, яким притаманна необхідність нормативної свідомості. «Філософія, - пише Віндельбанд, - є не що інше, як проникнення у цю нормативну свідомість і наукове дослідження того, які елементи змісту та форми емпіричної свідомості набувають цінності нормативної свідомості... Філософія -то наука про нормативну свідомість»1.
Отже, універсальні цінності істини, добра і краси існують і проявляються як норми у всіх сферах мислення, волевиявлення та почуттєвості, оскільки вони укорінені у «нормативній свідомості». Такі цінності не мають реального існування, вони апріорні, трансцендентні; цінності не те, що є, а те, що значить. «Нормативна свідомість» є система норм для різних сфер культурного життя - наукової, етичної, естетичної. Таке розуміння філософії визначило відповідне трактування Віндельбандом істори-ко-філософського процесу.
Уся історія філософії є спроба вияву «нормативної свідомості» та оволодіння нею. «Історичний процес розвитку людського духу можна розглядати з тієї точки зору, згідно якої у ньому при розробці окремих проблем, при зміні його інтересів і переміщенні складових його елементів, поступово пробивається свідомість норм, і він у своєму прогресивному розвитку все глибше і різнобічніше оволодіває нормативною свідомістю. Виходячи з цього визначення філософії, ніщо не заважає бачити істинний смисл історії філософії у такому поступовому виясненні свідомістю цих норм»2.
Завдання історико-філософської науки полягає в тому, щоб на емпіричному матеріалі, вивчаючи окремі філософські вчення, виявити і прослідкувати процес становлення цих норм та довести їх до свідомості індивіда та суспільства. Історія філософії повинна показати на основі відпові-
1 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 52.
2 Там само.-С. 53-54.
_______________________ Історія філософії_______________________
Своє призначення вони сприймали як Вселенський обов'язок, подарований їм зверху природою та першопредками. Потребуючи спілкування, мудреці-філософи почали об'єднуватися і створювати школи, виховувати учнів»1.
У свою чергу, сам цей образ повністю визначався розвитком змісту його свідомості. Там відбувалася жорстока боротьба з самим собою, з тими формами досвідного і позадосвідного знання, котрі вже існували.
Якщо свідомість мудреця ще не виходила з лона міфу, філософуючий мудрець виглядав шаманом, який часто-густо мусив звертатися за порадою до оракула, пристосовуючи для своєї мети панцирі черепахи або камінці для ворожби (мудреці довгий час не могли зректися звички ворожити). Ставлення до міфу серед китайських філософів було своєрідне, тому треба зупинитися на цьому питанні окремо. Багато дослідників вважають, що міф у Китаї не був розвиненим, що китайці для цього були дуже практичним народом. Справді, можна припустити, що люди, котрі умовами життя були споріднені з природою, протягом тисячоліть спілкувались з нею, існуючи її дарами, лише завдяки землеробській праці все більше проникали в її суть. Та здивування викликає те, наскільки глибоко вони проникли в її таємниці, лише спостерігаючи за нею. Яка праця, який досвід міг дати бачення (чи передбачення) світу, що знайшло свій відбиток у славнозвісному символі триєдності світу «інь», «ян» та їх взаємодії «ці»? Власне, що це: здогадка, знання, міфологема чи філософема? Можливо, китайцям пощастило знайти дуже вдалу лаконічну форму для виразу сутності буття, котра не потребує наукових фоліантів. Дослідники доводять, що символ «інь-ян-ці» не суперечить езотеричній символіці інших культур світу, однак у порівнянні з ними виглядає найбільш лаконічно.
Виникає питання: якщо існує такий виразний символ, навіщо ж тоді знадобилася ще й філософія, яку ми пов'язуємо, перш за все, з текстами та мовним виразом сенсу буття. Тим більше, що китайці можуть описати цей сенс лише за допомогою ієрогліфічного письма, а ієрогліфіка розвивалася з малюнкового письма, піктографії, і відрізняється від письма літерами тим, що безпосередньо зберігає в собі цілі думки. Уява виступає тут виключно як сутність і як значення предмету, що присутнє у почутті. Внаслідок цього ієрогліфічне письмо є просто знаком. У свій час Гегель закидав китайській філософії саме те, що вона не має відповідної мови. Китайська мова, на його думку, є дуже абстрактною для філософії, вона не має позначення відмінків і тому слова в ній просто ставляться поруч. Тому, наприклад, вислів: «розум створив одиницю, одиниця створила двійку,
1 Див.: Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). - Изд. 2-е, испр. и доп. - М, 1992. - С. 121,122.
Історія філософії
дного вибору матеріалу поступовий прогрес «наукового духу», який призначений вирішити основне завдання.
Насамкінець, В. Віндельбанд зазначає, що повне оволодіння «нормативною свідомістю» є неможливим. Справа в тому, що окрім наукового пізнання, у сферу людського досвіду «проникає світло ідеалу і впевненість у реальне існування абсолютної нормативної свідомості - особиста віра»1. Згодом філософ розробляє вчення про релігійні цінності.
т ... . „. Вільгельм Віндельбанд означив цілу ни-