Парадигма сучасної філософії, що прийшла на зміну філософській парадигмі Нового часу, починає формуватись у 30-40-ві роки XIX ст. Криза моністичного матеріалізму і моністичного ідеалізму, які були визначальними філософськими напрямками ХУН-ХУШ ст., утривавлювана відчайдушними спробами філософських епігонів Канта і Гегеля (до них у кінці XIX ст. прилучилися навіть прихильники Томи Аквінського - неотомісти) відчутно уповільнювала творчий порив речників філософського поступу. Тим то пошук нових шляхів руху філософського знання незмінно наштовхувався на нерозуміння (а то й відверту ворожість) загалу освіченої (але консервативно налаштованої) публіки. Надрукована ще у 1818 р. книга А. Шопенга-уера «Світ як воля і уявлення», що провішувала ідеї майбутньої «Філософії життя» знайшла своїх читачів лише в кінці XIX ст. вже по смерті автора. Подібною виявилася і доля написаних у 40-50-ті роки екзистенційних творів С. К'єркеґора, філософську неординарність яких освіченому читачеві було дано збагнути лише у XX ст. і все це не поодинокі винятки - швидше типовий вияв тогочасної ситуації сприйняття нетрадиційних ідей, яким через якихось півстоліття судилося стати провідними ідеями нового XX -століття. По-різному складалася конкретна доля руху кожної з цих ідей у майбуття - спільним же було одне - сформувавшись у XX ст., вони набувають духовної потуги і сучасного чину лише у столітті двадцятому. Такими провідними напрямками сучасної - XX і XXI ст. - філософи є неопозитивізм (з аналітичною філософією і постпозитивізмом), марксизм (з його радянським - тоталітарним варіантом і неомарксизмом) прагматизм, екзис-тенційна філософія, філософський постмодернізм.