4 Там само.
Історія філософії
долана приватна власність, і тому робітники у ньому вже «раціонально регулюють свій обмін речовин з природою», ставлячи його під свій «спільний контроль» і здійснюючи його «з найменшою тратою сил, і за умов гідних їх людської природи», сфера суспільного життя «все ж залишається царством необхідності». «Царство ж свободи починається в дійсності лише там, де припиняється робота, диктована нуждою і зовнішньою доцільністю, отже, по природі речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва... По той бік його починається розвиток людських сил, який є самоціллю, справжнє царство свободи»1. Отже, комуністичне «царство свободи» остаточно визначається потойбічним (трансцендентним) щодо «поцейбічного» світу економічних, політичних та інших подібного роду відносин. У результаті соціалізм із «науки», якою проголосив його Енгельс у 1880 році, знову стає утопією.
Саме таку - утопічну - «модель комунізму узяли за основу західноєвропейські учні Маркса (першим на такому тлумаченні соціалістичного ідеалу Маркса наголосив німецький соціал-демократ Е. Бернштейн). Вони уподібнили Марксове вчення про комунізм Кантовій «регулятивній ідеї» (іде, що не є чимось наявно існуючим). Такою «регулятивною ідеєю» у Канта є, наприклад, ідея Бога. Сенс такого уподібнення Марксового комунізму полягає у тому, що сучасні західноєвропейські соціалісти твердять, що соціалізм не означає жодного реального суспільного ладу (чи навіть принципової можливості його існування). Сама ж ідея соціалізму - це морально-етичний ідеал, керуючись яким трудящі класи, об'єднують свої сили, консолідуються, борються за покращення матеріальних умов існування в капіталістичному суспільстві і досягають у цьому реальних успіхів. Керуючись таким розумінням соціалізму, соціалісти західних країн досягай справді серйозних успіхів у боротьбі за економічні і політичні права трудящих.
„ ... У кінці 60-х - на початку 70-х рр. XIX ст.
Початок вульгаризації•' ^
марксизм стає визнаним авторитетним
марксизмуг .„
г •' вченням соціалістичного революцшно-
пролетарського руху. Але на перший план у ньому починає виходити політична та економічна теорія. Масовий характер пролетарського руху помітно зміщує акценти в питанні про взаємовідношення індивідуально-особистісного і суспільно-громадського в бік останнього. Поряд з пріоритетами суспільного перед особистісним, виокремлюються пріоритети інтернаціонального перед національним, все помітнішим стає пріоритет економічного перед духовним.
' Маркс К. Капітал. Т. З // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 25. - Ч. 2. - С. 355.
Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії
Що ж до філософії, то вона явно відступає у тінь політичного та економічного громаддя марксизму. Але головна біда полягала в тому, що зайнятий розробкою політичних і, особливо економічних проблем, Маркс передоручає розробку філософської тематики Фрідріху Енгельсу (1820— 1895), який будучи залюбленим у раціоналістично-просвітницьке світобачення, істотно змінює напрям Марксового філософування. Втрачаючи внаслідок цього риси «гуманістичного» матеріалізму філософія марксизму все більше починає скидатися на «науково-природничий» матеріалізм. Головного ж і непоправного удару філософія зазнає внаслідок фактичної «дегуманізації» діалектики, витлумаченої Енгельсом (вже після смерті Маркса) як «діалектики природи». Жива діалектика людської практики/була оголошена «вторинною», «похідною» від «природної» (так званої «об'єктивної») діалектики. Не меншої шкоди гуманістично-практичній суті Марксового матеріалізму було завдано Енґельсовою догматичною абсолютизацією історичної ролі моністичного матеріалізму та ідеалізму ХУП-ХУШ ст. (так зване «Основне питання філософії, сформульоване Енгельсом у 1888 р., теж вже після смерті Маркса).
Саме такий, вже істотно здеформований (особливо у філософському . плані) «марксизм» потрапляє до Російської імперії, запозичений першим російським «марксистом» - Г. В. Плехановим у Енгельса Перші російські марксисти (члени створеної Плехановим у Женеві групи «Звільнення праці» В. І. Засулич, Л. І. Аксельрод та ін.) наголошували на детерміністичних та еволюційних моментах марксистського вчення, вірили в перемогу соціалізму, вбачаючи в цьому наслідок економічно-необхідного, закономірного процесу розвитку. Наприкінці XIX ст. до активної діяльності на ниві марксизму вступає В. І. Ульянов (Ленін). Ленін запозичує у Плеханова і потім вводить у «науковий» обіг термін «діалектичний матеріалізм», який пізніше стане офіційною назвою того варіанту «марксистської» філософії, яка стала по суті державною філософією тоталітарного СРСР (у радянській «абревіатурній» практиці поширилася жаргонна його форма - «діамат»).
Історія філософії