При вивченні першого питання необхідно підкреслити, що в існуючих концепціях знайшли специфічне відображення:
- суперечності нинішнього суспільства;
- об’єктивні тенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми.
Початком сучасного етапу вважають кінець ХІХ ст., коли з’явилися «некласичні» форми філософствування, що стали в Європі домінуючими на початку ХХ ст.
Основне завдання сучасної філософії – вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношень між різними її сферами в усьому їх різнобарв’ї та суперечливій взаємодії різних пластів. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя, людини.
Можна виділити три ідеї, які мали вплив на філософську думку ХХ ст.:
1. Людина – це істота, яка володіє даром створювати символи (Е.Кассірер).
2. Людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку, перевтілення (М.Шелер).
3. Спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно й екзістенціально, а й як біологічний вид (Е.Фромм).
Аналізуючи друге питання слід підкреслити, що екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини. Поняття “екзистенція” було впроваджено у філософію Сьореном К’єркегором (1813-1855) датським філософом і теологом.
На формування екзистенціалізму і на поширення його ідей значний вплив мав досвід виживання особи, набутий у соціальних катаклізмах ХХ ст. – в Першій і Другій світових війнах, досвід наруги над особистістю тоталітарних режимів фашизму і сталінізму.
Екзистенціалізм – це своєрідний духовний протест, бунт особи проти абсурдного, з її погляду, світу, пошук виходу з цієї ситуації. Загалом екзистенціалізм зафіксував радикальну зміну в розумінні (відчуванні) людиною свого буття в світі, яка відбувалась в Європі протягом ХХ ст.
Представниками цієї течії є німецькі мислителі Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, французькі філософи Жан-Поль Сартр, Габріель Марсель, Альберт Камю.
Ранній М.Хайдеггер, Ж.-П.Сартр і А.Камю намагалися розв’язати проблему буття людини в світі, не вдаючись до ідеї Бога, тоді як пізній М.Хайдеггер, К.Ясперс і Г.Марсель (особливо два останні) розглядали цю проблему в органічному зв’язку з ідеєю Бога.
При аналізі третього питання слід підкреслити, що став психоаналіз став однією з найвпливовіших ідейних течій ХХ ст.
Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунт Фройд (1856 – 1939). Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення.
Одним із перших із критикою теорії психоаналізу З. Фрейда виступив Швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг (1875 – 1961). Слід підкреслити, що основні розходження К. Юнга із З. Фрейдом стосувались двох основних моментів: ролі сексуальних потягів у психічному житті індивіда та тлумачення природи несвідомого.
Основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900 – 1980), якого не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрейда, тому він акцентував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. Згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини.
Фромм виводить поняття «соціальний характер» як взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що змінює функціонуюче суспільство.
Аналізуючи четверте питання слід загострити увагу на тому, що для релігійної філософії, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття.
В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки – допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.
Релігійна філософія представлена різними тенденціями неотомізму:
- помірковано безпосередній реалізм (Е. Жільсон, Ж. Марітен);
- помірковано опосередкований реалізм (Е. Корет, К. Ранер).
Сучасна епоха породжує у теологів та релігійних філософів прагнення оновити традиційні ідеї, тому вони все активніше залучають до своїх філософських інтересів проблеми суспільства людини, науки, культури, цивілізації і т.д.