Розглядаючи перше питання необхідно звернути увагу на той факт, що діяльності належить вирішальна роль у впливові предметів природного та соціального світу на особистість. При цьому механізм впливу виглядає приблизно так: предмети у процесі діяльності перетворюються із однієї своєї форми на іншу і чинять новий, досить сильний вплив на людину.
Крім того, важливо відзначити, що діяльність суспільства в цілому або діяльність окремої соціальної спільноти чинять вплив на діяльність індивіда і на його численні риси, частина яких більше або менше змінюється, а частина зникає або з’являється.
Діяльність за різними основами поділяється на багато видів (практична та духовна, фізична та розумова, моральна та аморальна, законна та незаконна, корисна та безкорисна; трудова, освітня, споживча, громадська тощо), і кожен вид діяльності певним чином діє на особистість в цілому та формує ті чи інші її якості.
При вивченні другого питання найбільш пильну увагу потрібно звернути на те, що саме цілеспрямована діяльність є суттєвою, невід’ємною рисою, характеристикою людини. Окремо необхідно підкреслити, що цілепокладання:
- виступає запорукою існування людського роду;
- являє собою основу культури;
- є рушійною силою розвитку суспільства, людської спільності – нації, соціальної групи, колективу, громадської організації, сім’ї, особистості.
У цьому аспекті суспільство, соціальна спільність, індивід являють собою суб’єкти діяльності.
Підготовка третього питання повинна починатись з усвідомлення того, що людини є унікальним творінням природи, суспільства і самої себе. Розкриття ролі та взаємозв’язку природного та соціального в людині доцільно проводити через визнання понять індивід, особистість та індивідуальність.
Індивід визначається як окремо узятий представник людського роду, якому властиві неповторні природні і соціальні ознаки. Біологічну суть індивіда складають природні задатки даної людини, вроджені анатомо-фізіологічні особливості її нервової системи, мозку, що виступає важливою умовою високоефективної, продуктивної діяльності індивіда. Участь же даної людини у будь-якій сфері життя суспільства (суспільно-політичній, економічній, культурній тощо) характеризують її вже як суспільного індивіда.
Особистість трактується як соціальний індивід, тобто акцентується увага на соціально значущих рисах суспільного індивіда, які утворюють динамічну, рухливу, але водночас стійку систему.
Своєрідність особистості, що спирається одночасно на неповторні анатомо-фізіологічні задатки людини та сукупність соціально значущих відмінностей від інших людей, становлять індивідуальність. Таким чином, саме індивідуальність являє собою системну якість, яка виражає неповторну, оригінальну єдність природних та соціальних рис людини.
При аналізі четвертого питання слід підкреслити, що духовність індивіда являє собою складний комплекс якостей людини, що формуються власними зусиллями, включаючи в себе:
- знання;
- почуття;
- осмислення дійсності;
- здатність до співпереживання
Душа є носієм духовного в людині, це осереддя духовного життя особистості.
Доцільно звернути увагу, що в історії філософії проблемі взаємовідношення душі і тіла людини приділяють увагу Аристотель, Платон, Демокріт, Б.Паскаль, М.Бердяєв, Г. Гегель, С.Франк, К.Юнг, А.Шопенгауер, І.Франко, О.Радищев, Г.Сковорода, П.Юркевич та ін.
Необхідно підкреслити, що різні філософські школи по різному з’ясовують питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного – від ідеї про безперервне самовдосконаленні як душі, так і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання до протиставлення тіла і душі, оскільки тіло смертне, а душа безсмертна і призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом.