При підготовці першого питання необхідно звернути увагу на те, що у оцінці середньовічної філософії існують два протилежних погляди:
По-перше, підкреслюється її безплідність, «схоластичність», а почасти і «реакційність», що підтверджується тезою про те, що філософія виконувала роль служниці теології.
По-друге, цей період в історії філософії оцінюється як високопродуктивний, позитивний.
Основними рисами середньовічної філософії виступають:
- формування бачення реальності «за образом і подобою» духу;
- людина феодального суспільства постає «духовною», «одухотвореною», а не просто тілесною (чи природною) істотою;
- ключ до розв’язання всіх проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.
На цьому ґрунті починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма:
- Ідейно-світоглядний зміст.
- Духовно-ідеальне тлумачення реальності.
- Найдосконаліше втілення духовності – Бог.
- «Найголовніше» знання – теологія (богослов’я).
- Все «земне», «світське» – держава та інші суспільні інституції (цехи і т.п.) – набувають характеристик «справжнього» існування, лише отримуючи санкцію «божественного буття» – благословення церкви.
- «Двоїсте» буття:
- справжній (божественний, духовний, небесний, благий);
- несправжній (тваринний, плотський, земний, гріховний).
При підготовці другого питання необхідно виділити такі напрямками середньовічної філософії як апологетика, патристика, схоластика, реалізм і номіналізм.
Основною особливістю патристики (від лат. «патер» – отець) було поєднання християнських доктрин з античною філософією (головним чином, з неоплатонізмом).
Найвідомішим представником західної патристики був Аврелій Августин (354-430 рр.), який систематизував християнський світогляд, намагаючись представити його як цілісне та єдино вірне вчення; зробив Бога центром філософського мислення.
Необхідно акцентувати увагу на тому, що період з VI по XIV-XV ст. називається періодом схоластики (схоластичний – шкільний), для якої характерні:
- сліпа віра в авторитети;
- догматизм, бездумне заучування й запам’ятовування прописних істин;
- відрив від життя.
Схоластика поділяється на:
- ранню схоластику (VI-ХІІ ст.), яка орієнтувалась на Платона та неоплатонізм, біля її витоків стояли: на Сході – Іоанн Дамаскін, на Заході – Іоанн Скот Еріугена.
- розквіт схоластики (ХІІІ ст.), представлений латинським аверроїзмом, який очолював Сігер Брабантський (бл. 1240-1284 рр.):
- занепад, пізню схоластику (XIV-XVI ст.), яка пристосувала Аристотеля до католицизму. Представник цього періоду Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – засновник напряму філософської думки, яка має ім’я томізм, створив грандіозний теолого-філософський синтез.
Слід загострити увагу на вченні Фоми Аквінського про взаємовідношення загального й одиничного, що було предметом дискусій між номіналізмом (Іоанн Росцелін, Іоанн Дунс Скот) і реалізмом (Пьер Абеляр)