Свідомість – специфічний прояв духовної життєдіяльності людини, пов’язаний із пізнанням, яке робить відомим (свідомим), знаним зміст реальності, що набуває предметно-мовної форми знання.
Ідеальне – філософська категорія для позначення нематеріальної, суб’єктивно-духовної природи свідомості, це образ об’єктивної реальності в формах діяльності людини, в формах її свідомості і волі.
Відображення – властивість матеріальних об’єктів змінюватися під впливом взаємодії між собою і зберігати зміни, які виникають, у специфічних формах: знаках, відбитках, структурних перетвореннях тощо.
Самосвідомість – усвідомлення індивідом своєї природної, інтелектуально-духовної, особистісної специфіки, національної і професійної приналежності, місця в системі суспільному виробництва і суспільних відносин. Специфіка самосвідомості полягає в тому, що вона виражає сутність внутрішнього світу особистості, опосередковане відношення суб’єкта до об’єктивного світу через безпосереднє відношення до самого себе.
Суспільна свідомість – духовна сторона історичного процесу, не просто сукупність індивідуальних свідомостей, а цілісне духовне явище, що має певну внутрішню структуру і включає різноманітні рівні (теоретичну і повсякденну свідомість, ідеологію і суспільну психологію) і форми свідомості (політичну і правову свідомість, мораль, релігію, мистецтво, філософію, науку).
Мислення – інформаційна діяльність, яка за допомогою абстрагування, міркувань і типізації даних про світ явищ розкриває їх необхідні зв’язки, закономірності, тенд енції розвитку. Мислення виходить за межі емпіричного споглядання, пов’язане з моделюванням можливих ситуацій і тому здатне до планування дій та передбачення їх наслідків.
Розсудок і Розум – дві основні стадії пізнання: на першій об’єкти розкладаються на складові частини, сторони, моменти для їх детального освоєння; на другій вони об’єднуються, систематизуються на основі певного принципу.
Мова – суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам’яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної мови, це матеріальна форма здійснення процесу мислення.