| Основні етапи, їх хронологічні рамки | Видатні представники |
| Патристика II-VIII ст. | |
| а) апологетика ІІ-III ст. | Ориген, Тертулліан, Климент Александрійський |
| б) систематизація церковного вчення IV-V ст. | на латинському Заході – Аврелій Августин; на грецькому Сході – Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Василій Великий, Грирорій Богослов, Григорій Нісський |
| в) стабілізація догми кінець V-VIII ст. | на Заході - Боецій; на Сході – Леонтій Візантійський, Іоанн Дамаскін |
| Схоластика IX-XІV ст. | |
| а) становлення ІХ-ХІІ | Іоанн Скот Еріугена, Ансельм Кентерберійський, Росцелін, Абеляр |
| б) зріла ХІІ-ХІІІ | Альберт Великий, Тома Аквінський, Сігер Брабантський |
| в) пізня ХІІІ-ХІV | Іоанн Дунс Скот, Уільям Оккам |
Ідея одкровення стала основою гносеології: Бог відкриває себе людині через священні тексти, трактування яких вважалось шляхом богопізнання. Істину не потрібно шукати, вона вже є в тексті. Важливою теоретико-пізнавальною проблемою стало питання про природу загальних понять - універсалій. Щодо цієї проблеми склалось дві теорії - реалізм і номіналізм. Реалісти вважали, що загальні поняття існують реально, до появи конкретних речей і є причинами, що їх породжують. Номіналісти вважали, що реально існують тільки одиничні речі, дані у відчуттях, а загальні поняття – це лише імена речей.