| Умови симфонії розуму та віри за Т.Аквінським |
| існують істини, які можна осягнути природним розумом – царина науки та філософії |
| існують істини, які перевищують людські можливості: вони даються лише в божественному одкровенні і торкаються питань створення світу, спасіння та безсмертя душі |
| існують істини, що їх можна розуміти як з допомогою розуму, так і з допомогою віри – тут філософія і теологія повинні співпрацювати, але філософія повинна узгоджуватись із теологією. |
Однією з центральних проблем гносеології також була проблема співвідношення віри і розуму в пізнанні. В період раннього Середньовіччя переважав погляд про несумісність віри і раціональних доказів, який був виражений Тертулліаном в принципі: “вірую, тому що абсурдно”. З часом під впливом росту наукових знань став переважати погляд про можливість поєднання віри і розуму: “вірую, щоб розуміти” (Августін, Ансельм) а також “розумію, щоб вірити” (Абеляр). Розвиваючи цю думку, Т.Аквінський створив вчення про гармонію віри та розуму як способів пізнання, основні положення якого представлені в Таблиці 8; ним також сформульовані п’ять раціональних доказів існування Бога.
Теологія (богослов’я) – ідейна частина релігії, що покликана узгоджувати між собою усі основні релігійні догмати. Взаємодію філософії, теології та релігії в Середні віки можна представити Таблицею 9.
Значне місце в середньовічній філософії належить християнській антропології та етиці. Людина вважається не лише створеною Богом, але й подібною до нього. Природа людини подвійна: в ній є божественне, духовне начало – свобода волі, розум і тілесне, гріховне, яке повинно бути підпорядковане духовному началу. Християнське вчення про свободу волі покладає на людину відповідальність за результати свого вільного свідомого вибору.