Термін “філософія” в перекладі з грецької мови означає любов до мудрості. Слово «філософ» вперше вжив грецький філософ і математик Піфагор по відношенню до людей, що прагнули до інтелектуального знання і правильного способу життя. Тлумачення і закріплення в європейській культурі терміну “філософія” пов’язане з ім’ям грецького мислителя Платона.
Філософія - теоретично сформульований світогляд, система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, виявлення різноманітних форм відношення людини до світу.
Філософія відрізняється від інших форм світогляду не стільки предметом, скільки способом осмислення світоглядних проблем, ступенем їх інтелектуальної розробленості, тому мова філософії – поняття, категорії. Вона будує свої висновки на логіці і доказі, відбиваючи зростаючу в суспільстві потребу в розумінні світу і людини з позиції знання, на відміну від міфологічного і релігійного світоглядів, що орієнтуються на догматичну віру та на пояснення за допомогою надприродних сил.
Філософія відноситься до рефлексивного типу світогляду, що характеризується міркуваннями над власними уявленнями про світ і місце людини в ньому. Філософія ставить і намагається дати відповіді на фундаментальні питання людського існування, знайти “граничні” підстави і нормативи свідомого ставлення людини до дійсності.
Оскільки історичні епохи відрізняються одна від одної рівнем розвитку культури, економічним і політичним ладом, рівнем розвитку пізнання, то відповіді на ці “граничні” питання в різні епохи різняться, виступаючи у вигляді різноманітних історичних типів філософії.
Філософія зароджується в VII-VI ст. до н.е. майже одночасно в трьох осередках давніх цивілізацій - Індії, Китаї, Давній Греції. Виникнення філософії – закономірний результат духовного розвитку людства, її передумовами були: в соціально-економічному плані – поява класового суспільства і держави, відокремлення праці розумової від фізичної, що створювало для частини населення можливість занять теоретичною діяльністю; в духовному – накопичення емпіричних знань про природу (математика, астрономія) та розвинена міфологія; в психологічному – подив, сумнів, рефлексія; важливою психологічною передумовою філософствування німецький філософ К.Ясперс також вважав усвідомлення загубленості людського існування.
Філософія, перш за все, виникає як засіб раціонального осягнення світу. Міф і релігія зі своїми готовими, раз і назавжди даними відповідями вже не могли задовольнити зростаючий інтерес людини до пізнання, узагальнити і систематизувати накопичений досвід. Як Вам вже відомо, в “осьовий час” людство здійснює якісний стрибок у своєму розвитку: міфологічна епоха повільно відступає в результаті боротьби раціонально перевіреного досвіду проти міфу. Саме в цей час з’являються перші філософи, які приходять на місце жерця, священика. Вони розкріпачують мислення, звільнюючи його від марновірств і розвиваючи здатність до критичної рефлексії. Філософія завжди оформляється у вигляді теорії, що формулює свою систему категорій і принципів, що носять загальний характер, розповсюджуючись одночасно на природу, суспільство, людину і саме мислення.
Філософія - особливий вид духовної діяльності, якому притаманний ряд рис, які як зближають її з деякими іншими сферами духовного життя суспільства (наукою, мистецтвом, релігією), так і відокремлюють філософію від них. Найчастіше виявлення специфіки філософії здійснюється через порівняння її з наукою.
По-перше, головною метою, що визначає наукову діяльність, є отримання істинних знань про реальність, що жорстко регламентується вже на емпіричному рівні. Елементами наукового знання є факти, закономірності, теорії, «наукові картини світу». Винятково важливими для науки можливість перевірки його експериментом.
Філософські ж висновки не підлягають емпіричній перевірці. М.Бердяєв відзначав: “Філософії світ розкривається інакше, ніж науці, і шлях її пізнання інший. Науки мають справу з частково абстрагованою дійсністю, їм не відкривається світ, як ціле, ними не осягається зміст світу”. Тобто, кожна наука розглядає не світ у цілому, а лише його фрагмент, певну сторону. В області ж філософії досліджуються світоглядні проблеми буття. Сутність філософії – у розмірковуванні над загальними проблемами у системі “світ – людина”, і універсалізм філософського знання робить його недоступним для перевірки в стінах наукових лабораторій.
По-друге, якщо наукові знання втілюються в нових механізмах, в більш ефективних технологічних процесах, носять в основному утилітарний характер, то філософія виступає для людини як вічна потреба пошуку відповідей на питання буття і смислу існування. В той же час ніяка наука не ставить за мету відповідати на питання: як людині слід жити, заради чого жити. Її істини холодні і бездушні: кут падіння дорівнює куту відбиття, сума кутів трикутника дорівнює 180 градусів. Саме в філософії реалізується синтез двох підходів: науково-раціонального і ціннісного (елімінованого з наукового знання). Інакше кажучи, наука відповідає на запитання – “чому” а філософія - на питання – “для чого”, “з якою метою”.
На відміну від наукових і технічних знань, котрі покликані обслуговувати практичні потреби, філософська думка обгрунтовує ідеал, пов’язаний з пошуком сенсу життя людини та суспільства. У цьому зв’язку німецький філософ М.Шелер характеризував філософію як “знання заради спасіння”, протиставивши його науковому і технічному - “знанню заради досягнення панування”.
По-третє, в науці завжди мається певна фундаментальна теорія – парадигма, яку приймають усі вчені, що працюють у даній області. Висновки ж філософії позбавлені здебільшого однозначності і загальної значущості, вони суттєво розходяться в різних системах і напрямках. У філософії ніколи не було єдиної парадигми, що було охарактеризовано Б.Расселом як “скандал у філософії”. Для неї характерний плюралізм систем, течій, шкіл. Тут ми вступаємо в царство свободи духу - можна прийняти будь-як точку зору, мати свою позицію. Цей момент зближує філософію з мистецтвом.
Ще одна риса зближує філософію з мистецтвом. Вони носять особистісний і суб’єктивний характер. Завжди на творах і філософа, і митця лежить відбиток їх особистості.
Нарешті, шляхи розвитку науки і філософії багато в чому відмінні; в цьому плані розвиток науки і філософії належать до різних типів прогресу. Наука еволюціонує по типу природно-історичного прогресу, котрий характеризується поступальним рухом від нижчих форм до більш досконалих і здійснюється шляхом асиміляції попередніх етапів наступними. Наприклад, більш пізні фізичні теорії “поглинають” попередні, обезцінюючи їх. Цей тип прогресу здійснюється, перш за все, в науці, економіці, техніці, технології.
Що ж стосується філософії і мистецтва, то їм притаманний соціокультурний тип прогресу, при якому кожна нова форма розглядається як самоцінна і не порівнюється з іншими з точки зору прогресивності. Творчість в області філософії характеризується іншим характером спадкоємності, ніж творчість у сфері науки і техніки. В той час як наука ХХ ст. набагато випередила науку ХІХ ст., великі філософи древності є нашими сучасниками, нашими спібесідниками, їх твори, ідеї не втрачають для нас значимості. До видатних філософських систем навряд чи можна застосувати порівняння типу «вище - нижче». Сократ, Кант, Сартр - філософи різних століть - однаково належать вічності. Поява нових філософських вчень не обезцінює змісту раніше створених, а лише збільшує розмаїття можливих самодостатніх систем світобачення.
В значній мірі той факт, що в історії філософії не спостерігається такого типу прогресу, як в науці, обумовлений значною мірою специфікою філософських проблем. На відміну від науки, де питання і проблеми знаходять остаточне рішення в обмежений час, філософські питання, що стосуються сутності людини, її призначення, вибору духовних цінностей, не піддаються остаточному вирішенню. У зв’язку з цим Вернадський відзначав, що філософія “постійно торкається таких вічних питань людської думки, по відношенню до яких не може бути сказане останнє слово”.
Спочатку поняття “філософія” вживалося в широкому значенні - стосовно сукупності всіх теоретичних знань, накопичених людством. З часом від філософії починають відділятися і оформлятися як самостійні галузі знання такі науки як математика, фізика, біологія, хімія тощо. Проте філософія не втратила свого значення, тому що ще яскравіше виявилася її специфіка як універсального теоретичного пізнання.