| Досократівський період (VII—Уст. до н. е.)
| Класичний сократівський період (середина V—кінець IV ст. до и. е.)
| Елліністичний період (кінець IV—початок II ст. до н. е.)
| Римський період (І ст. до н. е. — У/УІст. н. е.)
|
|
|
| Філософські школи та їх головні представники
|
|
|
| Мілетська школа
| Софісти
| Кініки
| Сенека (4 р. до н. е. —65 р. н. е.)
|
| Геракліт Ефеський (544-^(83 рр. до н.е.)
| Сократ
| Скептицизм
| Марк Аврелій (121— 180 рр. н. е.)
|
| Атомісти (Демокріт, Левкіп)
| 11 пітон (428—347рр. до н. е.)
| Епікур(342—2 70 рр. до н. е.)
| Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.)
|
| Елейська школа
| Арістотель (384— 322 рр. до н. е.)
| Стоїцизм
| Неоплатонізм
|
|
|
|
| Раннє християнство
|
|
|
|
|
|
|
| Критичне переосмислення міфологічних уявлень про першопричини світу
| Зосередження уваги на проблемах людини (антропологічна філософія)
| Криза моральних і філософських цінностей
| Вплив духовної культури Сходу та Північної Африки
|
| Космоцентризм
| Об'єктивний ідеалізм Платона
| Критика держави й суспільства
| Спорідненість філософських та державних інтересів
|
| Учення про Логос і Хаос
| Розмежування ідеалізму й матеріалізму
| Захист приватних інтересів
| Домінування етики та естетики
|
| Рання діалектика
| Метод філософії — логіка доведення
| Пошук індивідуального щастя
| Еклектизм
|
| Метод філософії — декларування
| Метафізика
| Мета життя — щонайбільше задоволення
| Розквіт стоїцизму
|
| Атомістична теорія світу
| Категоріальність
| Апатія, атараксія, евдемонія
| Домінування ідеалізму
|
| Наївний матеріалізм
| Інтерес до держави та суспільства
| Домінування матеріалізму
| Вплив ідей християнства
|
|
| Пропаганда філософських учень
|
| Об'єднання античної філософії та християнської теології
|
|
| |
|
| ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ
| |
| Апорії
| (від грец. «ніч», «шлях») — безвихідна ситуація під час вирішення проблеми, пов'язаної із суперечністю між спостереженням та спробами її аналізу
| |
| Архе
| (грец. «початок, принцип») — термін давньогрецької філософії, що позначає першопричину предмета, явища або процесу в про-
| |
| Атом
| (від грец. «неподільний») — поняття давньогрецької філософії (у Левкіпа та Демокріта) для позначення найдрібніших неподільних частинок буття, з яких, зрештою, складаються всі предмети матеріального світу
| |
| Гілозоїзм
| (від грец. «дерево, речовина» та «життя») — учення натурфілософів (гілозоїстів), які дотримувалися матеріалістично-пантеїстичіїих поглядів і визначали субстанцію світу як одухотворену матерію, що має здатність до відчуття й мислення
| |
| Даймом
| (від грец. «божественне») — філософське поняття, що означало здатність окремих людей (які були порадниками) знаходити раціональні та взаємовигідні рішення. Зустрічається насамперед у Сократа й Платана
| |
| Діалектика
| (грец. — «мистецтво бесіди») — в античній філософії трактувалася як мистецтво пошуку істини через розкриття суперечностей висловлювання під час бесіди або дискусії. Згодом діалектика стала вченням про загальний рух і закони розвитку природи, суспільства та мислення
| |
| Категорія
| (від грец. «вислів, ознака») у філософії щонайбільш узагальнене поняття
| |
| Логос
| в античній філософії термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа та людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» бог
| |
| Матерія
| (від лат. таїегіа — «речовина») у широкому сенсі — філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що тим чи тим чином впливає на людину, викликаючи відчуття; у вузькому сенсі — потенційна можливість існування предметів
| |
| Метафізика
| (від грец. «те, що йде після фізики») — філософська категорія, що використовується в двох значеннях: 1) метафізика як філософія, предметом якої є надчуттєві принципи й першооснови буття (в античній філософії); 2) як метод, протилежний діалектичному (у філософії Геґеля)
| |
| Номос
| (від грец. «звичай, правовий порядок, закон») — визначається у двох аспектах: 1) як релігійна, правова й етична норма, що має незмінний характер та організує життя полісу; 2) в античній філософії — світовий закон (закон природи), який визначає моральність вчинків і природне право (антитеза природі)
| |
| Пантеїзм
| (від грец. «усе», «бог») — філософсько-релігійне вчення, згідно 3яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією
| |
| Софізм
| (від грец. «майстерність», «уміння») — неправильне міркування, яке видається за правильне, аби ввести співрозмовника в оману
| |
| | | | | | | | |