Не менш оригінальним є вчення Арістотеля про душу. Він вважав, що душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Душа має три рівні:
1) рослинна душа відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й розмноження живого організму;
2) тваринна душа відповідає за харчування, ріст, розмноження, але, крім цього, має функції відчуття й бажання;
3) розумна людська душа охоплює всі перелічені функції й доповнюється розумом і мисленням. Власне, ця функція виокремлює людину з довколишнього світу. Таким чином, душу має тільки природне тіло: рослина, тварина, людина. Душа є формою живого природного тіла. Саме вона надає життю змісту й сенсу.
Арістотель матеріалістично пояснював сутність існування людини. Він вважав, що людина — найвищий представник висо-коорганізованих тварин, але відрізняється від них наявністю розуму й мислення. Людина, згідно з його вченням, має вроджену потребу жити із собі подібними (потребу в колективі). Саме це зумовило виникнення суспільства1. Головним механізмом управління суспільством стає держава.
Учення про державу у філософії Арістотеля стає одним з головних. Мислитель говорив про те, що людина є політична тварина, наділена інтелектуальними можливостями. Вона створює механізм захисту від ворогів, підтримує внутрішній порядок, розвиває економіку тощо. Основою держави є приватна власність, яка відповідає сутності людини, її біологічному егоїзму, який стає основою необхідності захисту приватного інтересу. Будь-яка державна влада захищає приватний інтерес і дає підстави для корисного використання цієї влади окремими людьми, незважаючи на те, що влада має захищати інтереси всіх.
Арістотель виділяв шість типів держави: монархію, тиранію, аристократію, крайню олігархію, охлократію (владу маси, крайню демократію) й політію — єдність олігархії та демократії. Оцінюючи ці типи держав, учений виокремив «погані» форми державного устрою (тиранію, крайню олігархію та охлократію) та «хороші» (монархію, аристократію та політію). За Арістоте-лем, саме політія є ідеалом державності.